Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Проте, мабуть, не можна знову не зазначити, що М. Скрипник здебільшого знав про ці події із періодики, від товаришів по партії. Безпосередню участь у розв’язанні тих чи інших проблем, зокрема національно-державних, він став брати лише самим останнім часом. І якщо прагнути з’ясувати гносеологію поглядів М. Скрипника на шляхи розвитку України, то все ж доведеться визнати, що до березня 1918 року українські проблеми носили для нього більше теоретично-абстрактний характер.

Очевидно, не можна вважати, що на даний момент Микола Олексійович досить глибоко володів і теоретичними знаннями в національному питанні взагалі. В усякому разі, у своїх публікаціях він цієї проблеми практично не торкався. В результаті сталося так, що до розв’язання завдань національно-державного, а далі — і національно-партійного будівництва він був, начебто, у цілому і підготовлений, хоч вважати цю готовність оптимальною все ж не можна.

В день свого призначення на вищу урядову посаду М. Скрипник направив наркому у справах національностей РСФРР Й. Сталіну телеграму про становище в Україні. На той час голові радянського уряду України ще не було відомо про підписання Радянською Росією Брестського миру. Як інтернаціоналіст, Микола Олексійович висловлювався за підписання такої угоди заради збереження завоювань революції.

«Ваша телеграма, — писав М. Скрипник, — змушує припускати, що у зв’язку з пунктом четвертим мирного договору Раднарком змушений розглядати Україну як таку, що перебуває поза Федерацією і лише в дружній угоді. Чи так це? Якщо так, скажіть певно, якщо не так, то як саме дивиться Раднарком. Це дуже важливо знати, тому що цим визначається досить багато чого, бо, як Вам відомо, ми досі продовжуємо стояти на ґрунті федерації, якщо необхідність рятування революції не змусить стати на іншу позицію Вас. І моя особиста думка: зараз треба відстояти базу для соціалістичної революції хоч би лише на відомій території, якщо це лише можливо. Тому, на мою думку, слід керуватися не стільки міркуваннями зв’язку або нейтралітету щодо України, а насамперед, інтересами подальшого розвитку соціальної революції. Повторяю, це моя особиста думка і мені самому, як працюючому тут, боляче передчувати можливість вашого формального нейтралітету, але нехай визначає не це, а інтереси загальносоціалістичної боротьби»504.

М. Скрипник, інші більшовики, що входили до ЦВК Рад України, Народного Секретаріату, спрямовуючи боротьбу мас проти австро-німецької навали, водночас провели роботу з підготовки ІІ Всеукраїнського з’їзду Рад (17–19 березня 1918 року), на який винесли найживотрепетніші питання тогочасного становища республіки.