Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Мир передусім означає національне питання, право націй на самовизначення»451.
Таким чином, не заперечуючи загалом проти економічного принципу будови федеративної пролетарської держави, М. Скрипник вважав передчасною його реалізацію щодо Донкривбасу. Еклектизм поглядів одного з провідних діячів більшовиків України привів його до відстоювання відповідної штучної формули: «Виділення Донецького басейна означало б підрив радянської влади і посилення Генерального секретаріату. Автономія необхідна, але як частина, що входить до складу Української Федерації»452.
Коріння поглядів прихильників виділення Донецько-Криворізького басейну і його приєднання до Російської Федерації М. Скрипник вбачав у меншовизмі, що був проти «української радянської влади».
В дискусії, яка вибухнула і набула досить гострого, емоційного характеру, позицію М. Скрипника підтримали лише есери (Голубовський), а серед більшовиків представник ЦВК Рад України опинився по суті в ізоляції і зазнав енергійних нападок з боку прихильників утворення Донецько-Криворізької Республіки. Останні будь-яких нових аргументів не висували, однак консолідовано звинувачували М. Скрипника в націоналізмі. Так, Ф. Сергеєв (Артем), виходячи з ідеалу всезагальної пролетарської федерації, заявляв: «Ми не розбиваємо ні єдиної федеративної республіки, не зазіхаємо на національні інтереси України, ми не збираємось створювати незалежної республіки. Хіба ми збираємось проводити особливу митну політику та ін.? Ми хочемо зв’язатись з усією країною. «Вся влада радам» — вся влада пролетаріату і біднішому селянству, яким нікого не потрібно пригнічувати»453.
В контексті наведеного очевидним є ототожнення «усієї країни» з Росією у її колишніх межах. І вже звідти випливали звинувачення М. Скрипника у схильності до сепаратизму. Ф. Сергєєв (Артем) наголошував: «Сепаратисти не ми, а ви (М. Скрипник, ЦВК Рад України. — В. С.). Чому ви прагнете до Києва? Тому що Радянська республіка не за національною ознакою для вас міцніший горіх, ніж національна…Ми, як більшовики, не розходимося з тов. Скрипником. Ми розходимося з ним, як з офіційним представником Українського ЦВК»454.
Ф. Сергєєв (Артем) твердив, що уже в ході перемоги соціалістичної революції національне питання втрачає своє значення. Ця позиція була підтримана і розвинута у виступах інших прибічників створення Донецько-Криворізької Республіки. Зокрема, М. Жаков доводив: «Якщо політика Донецького басейну має бути чомусь підпорядкована, то це, звісно, не випадковим тимчасовим політичним завданням наших українських товаришів, а політиці промислових центрів півночі.
Донецький басейн важливий перш за все для долі всієї російської революції в цілому. Його організація, революційне будівництво (а тут ще не було революції, не було «Жовтня») повинні стояти на першому плані. Звичайно, ми повинні допомогти своєю участю в житті всього півдня подолати вплив дрібної буржуазії, як на Україні, так і на південному сході, однак саме для цього «пролетарський кулак», що зараз розпластаний на всі п’ять пальців, має бути зібраним, організаційній розхлябаності та багатовладдю має бути покладено кінець»455.
Ще різкіші формулювання застосував С. Васильченко в заключному слові з обговорюваного питання. «Скрипник двома ногами стоїть на націоналізмі, — безапеляційно заявив доповідач. — Правий Сандомирський (меншовик, що в принципі підтримав ідею створення Донецько-Криворізької Республіки. — В. С.) — щось одне: або соціалістична революція, або ви загрузнете по коліна в націоналізмі. Скрипник говорить, що ще не зжиті національні забобони.
Однак Рада загинула під тиском сил ззовні України, і все-таки вона загинула, і повстання на її захист не сталося.
Якщо III Всерос. з’їзд говорить про федерацію націон. республік, то це не виключає об’єднання за економічною (ознакою)…
Нам не потрібно ні міністерства іноземних справ, ні монетних дворів, нам потрібна радянська влада, виконавця центральної влади Ради Народних Комісарів»456.
М. Скрипник спробував переломити ситуацію і вніс на розгляд проект резолюції, яка, на його гадку, примирювала суперечності, які виникли. В документі пропонувалося: «IV обласний з’їзд Рад робітничих депутатів Донецьк. Бас. і Криворізького району постановляє: 1) Донецьк. Бас. і Криворізьк. район складають автономну область південноросійської Української Республіки, як частини Всеросійської Федерації Радянських Республік»457.