Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
«Фактично роботою в українському масштабі керувало ліве наше крило, — згадував В. Затонський. — В правих під впливом принципових суперечок про термін, коли має спалахнути на Україні революція, знову воскресла тенденція відокремитися й проводити свою Донецько-Криворізьку роботу самостійно»492.
Ф. Сергєєв (Артем) розпочав таку «роботу» ще в грудні 1918 р., збираючи навколо себе колишніх працівників Донецько-Криворізького обкому партії та членів Раднаркому Донецько-Криворізької Республіки, а також вивідуючи ставлення до його планів працівників центральних органів. Коли відомості про ці дії дійшли до Й. Сталіна, він відповів у властивій йому формі грубо і безапеляційно: «Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, пора б кинути займатись дурницями»493.
Однак регіоналісти не полишали своїх замірів. Їх стараннями було відновлено діяльність Донецько-Криворізької обласної партійної організації, а 20–23 лютого 1919 р. в Луганську відбулася обласна партійна конференція494. Уже тоді проблеми партійного будівництва ввійшли в суперечність з тим, як розв’язувались питання державного будівництва, зокрема адміністративного устрою. Адже в той час у складі України існувала губернія з назвою «Донецька» — вона була утворена декретом РНК України 5 лютого 1919 р. 18 березня відбувся І губернський з’їзд Рад495, Ф. Сергєєв (Артем) очолив Донецький губвиконком Рад. Однак голові губвиконкому, очевидно, було затісно і в межах губернії, і в складі України.
Він відновив спроби втілення в життя уже збанкрутілих один раз планів. При цьому знову, як і в 1917–1918 рр., була використана загроза Донбасу, тепер уже — від білих армій А. Денікіна з південного сходу. Найбільш повно ці прагнення виявилися в рішеннях особливої наради, скликаної в Харкові 30 квітня 1919 р. В нараді взяли участь голови Донецького і Харківського губвиконкомів Рад Ф. Сергєєв (Артем) і Ф. Кон, голова Донецького губраднаргоспу А. Каменський, член президії Донецького губраднаргоспу С. Гецов, нарком праці УСРР Б. Магідов, заступник наркома військових справ В. Межлаук та ін. Звинувативши «лівого» Г. Пятакова і «солідарних з ним» голову Раднаркому УСРР Х. Раковського та наркома військових справ М. Подвойського в неуважному ставленні до оборони Донбасу, нарада вирішила утворити бюро Ради Оборони Донецького басейну. В руках бюро передбачалось зосередити військові, промислові, фінансові, продовольчі і транспортні ресурси, виділивши частину цих ресурсів та управлінців з підпорядкування Радянського уряду України496.
Автори цього проекту мали намір запропонувати РНК УСРР оголосити його як декрет уряду. Водночас у протоколі наради відзначено: «Неофіційно це бюро знаходиться у зв’язку, під контролем і діє за директивами виключно Москви»497.
Отож, під виглядом турботи про оборону Донбасу робилась чергова спроба розчленувати Україну, виділити з підпорядкування її уряду Донецький басейн і зробити його безпосередньо підлеглим урядові Радянської Росії. І в цьому основному за її метою змісті вона цілком тотожна ідеї та досвіду Донецько-Криворізької Республіки. Саме так ця акція кваліфікувалася в порядку денному Оргбюро ЦК РКП(б) 7 травня 1919 р. Оргбюро заслухало повідомлення Ю. Лутовинова про прагнення працівників Харкова утворити Донецько-Криворізьку Республіку. До діяльності усіх прихильників регіоналістських ідей цілком відноситься та оцінка, яку в телеграмі від 7 травня В. Ленін дав з приводу участі в цій акції В. Межлаука. На основі відомостей, одержаних від Ю. Лутовинова, він засудив гру В. Межлаука «в самостійність і в місцеві республіки» і попередив, що він буде переданий до партійного суду, коли не кине «цієї гри»498.
Останній сплеск збанкрутіла ідея Донецько-Криворізької єдності одержала в другій половині травня 1919 р., коли Ф. Сергєєв (Артем), К. Ворошилов, А. Каменський і В. Межлаук висунули план утворення Реввійськради Донецького фронту, підпорядкованого Південному фронту. До фронту мали ввійти 8 і 13 армії та 2 Українська армія, яку при цьому слід було виділити з Українського фронту. 1 червня в телеграмі В. Межлауку і К. Ворошилову (копія — Г. Мельничанському, Ф. Сергєєву (Артему), Арамейському) В. Ленін повідомив, що Політбюро ЦК РКП(б) рішуче відкинуло план об’єднання трьох армій і створення «окремої донецької єдності», вимагало забезпечити зміцнення української армії499.