В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Бачачи ці розливи, я згадав, що консул перед нашим від'їздом розповів мені про те, що кілька років тому наш мандрівник полковник Пржевальський вперше пройшов понад рікою Тарім і впевнився, що озеро Лобнор знаходиться не там, де його показують китайські карти, а на два градуси широти південніше, майже біля підніжжя Алтинтагу. З приводу цього зав'язалася навіть суперечка: німецький вчений захищав точність китайських карт і думав, що Пржевальський відкрив не Лобнор, давно відоме в географії Азії, а якесь інше озеро, а Пржевальський доводив, що китайські географи могли невірно визначити місцезнаходження Лобнору, або ж останнє перемістилося з тих пір на південь.
Тепер я міг би розповісти, що в цій суперечці обидві стропи були праві. Я бачив біля південного підніжжя Куруктагу старі русла Кончедар'ї в тому місці, де на китайських картах позначено озеро Лобнор і де, очевидно, колись було озеро, що тепер зникло. А потім, пройшовши вниз по Кончедар'ї верст 120–140 на південь, тобто до 2° широти, я зустрів озеро, в яке впадає ріка Тарім, на тому місці, де його бачив Пржевальський. Старий Лобнор, який китайці колись нанесли на карти, зник, висох, а ріка, що наповнювала його, пересунула своє гирло на південь і утворила там нове озеро, яке і відкрив Пржевальський[15].
Ще два дні ми йшли по цій області розливу і завмирання головної ріки південного Туркестану — Таріму, що об'єднав води Південного Тянь-Шаню в руслі Кончедар'ї і Куньлуню в руслі Яркенду. Ми пробиралися через зарості і кущі, солончаки і гаї тополь, піщані бархани, маленькі поля і селища лобнорців і пересувалися поступово до західної окраїни. Понад берегами нижньої течії Таріму, а також його рукавів розташовані зарості очерету, болота і озера. Виявилось, що останні часто влаштовують самі жителі, відводячи воду з головної ріки Б сусідні низини; з водою переміщується й риба, і ловити її в мілких озерцях та затоплених улоговинах зручніше, ніж у прудкому, широкому та глибокому головному руслі Таріму. Ось ці озерця і розливи під час спеки випаровують багато, води, і в цьому одна з причин того, що в пониззях Тарім все більше міліє. Як говорить берегове населення, вода швидко прибуває до Таріму влітку, коли на Куньлуні розтають сніги, і убуває восени, найбільше перед кінцем листопада, коли ріка замерзає.
Ми пройшли по правому берегу Таріму до того місця, де він різко повернув на схід і почав розливатися, утворюючи велике озеро Кара-кошун. Легко було побачити, що це повертання ріки викликане тим, що тут піднеслися плоскі висоти гір, які тягнуться з заходу на схід і являють собою перше низьке пасмо Куньлуню; але ці низькі горби збільшені піском, що його наносять вітри з півночі і утворюють тут пасма барханів. Жителі цього місця і повороту ріки, де починаються болота і зарості західного кінця озера Кара-кошун, у яке впадає Тарім, сказали нам, що восени і взимку, коли в річці води мало, багато її рукавів майже пересихають і вітри по цих обсохлих руслах переносять сухий пісок на південь, збільшуючи тут пасма барханів. Тут же вздовж підніжжя цих висот розгалужується і розливається в своїх пониззях ріка Черчен, що впадає з заходу в озеро Кара-кошун, і її розливи та русла, що потім пересихають, дають ще багато матеріалу для піщаних наносів.
Ми йшли цілий перехід по обочині розливів ріки Черчен, де тягнулися пересохлі русла, зарості очерету, тамариску, піщані бархани і коси; на хліборобських ділянках, з яких хліб уже був зібраний, судячи по залишках стебел, росли пшениця, ячмінь і кукурудза. Ночували біля поселення Чарклик, що розташоване понад річкою, яка бере початок з Алтинтагу, місце знаходження якого звідси вже було недалеко. Це поселення було засноване лише в середині цього століття тими мисливцями з міста Керії, які, переслідуючи диких верблюдів, натрапляли тут на зруйновані стіни невеликого міста, де серед руїн валялися поламані прядки; сліди іншого міста знайшлися по сусідству; судячи по цьому, ця місцевість була зручна для поселення. Сюди й переселилися деякі родини з Керії і назвали своє поселення Чаркликом, від слова «чарк» — що по-тюркському означає «прядка». Почали обробляти поля і городи, посадили плодові дерева й живуть дуже добре — грунт пиловий, глинистий і при зрошенні дуже родючий; але незручність спричиняє пилюка, яку здіймають вітри, особливо весною.
15
Хома не міг пояснити суті цього питання, яку вияснили вже пізніше російські та іноземні експедиції. Лобнор, як виявилось, є озеро-кочівник, яке утворюється то біля північного підніжжя Алтин-тагу, де його бачив Пржевальський, то біля південного підніжжя Куруктагу, де його нанесли китайські географи. Озеро поповнюють обидві ріки — Кончедар'я і Яркенд, що вкупі утворюють Тарім. Своїми наносами вони самі перегороджують шлях до північного озера, після чого стрімко течуть до південного, заповнюють його, починають замулювати південні русла і відступають назад по північної западини, де відновлюють своє попереднє озеро. Експедиції початку XX століття вже бачили відновлення озера на тому місці, на яке вказують китайські карти, тоді як озеро, відкрите Пржевальським, завмирало, заростало комишем, його заносило під час опадів. На берегах Лобнору китайських карт знайдені залишки великих поселень; під назвою Лоу-Лань вони описані і в китайській літературі; великий шовковий шлях пролягав то повз північне, то повз південне озеро в зв'язку з їх відновленням і завмиранням. Питання про переміщення Лобнору викладене детально у вступі Е. М. Мурзаєва «Лобнорское путешествие Пржевальского и загадка Лобнора» до нового видання книги М. М. Пржевальського «От Кульджи за Тянь-Шань и на Лобнор», Гос. изд. геогр. литературы, М., 1947, стор. 3—23. — Прим. автора.