В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Дальший шлях пролягав по цій піщано-гальковій рівнині, яка тягнеться вздовж ріки Черчен, обрамленої піщаними горбами і заростями кущів, і поступово підноситься до Алтинтагу, який ледве вирізнявся або й зовсім ховався в хмарах пилу. Це становило особливість клімату всієї південної окраїни басейну ріки Таріму. Жителі цієї окраїни скаржилися, що гарячі влітку і холодні взимку вітри пустині постійно приносять цю пилюку, перевіюючи піски, і весь грунт тут пилуватий. Він дуже родючий, коли його зрошують, а без цього — неродючий. Корми погані навіть для верблюдів, яких доводилось підгодовувати, купуючи в поселеннях снопи сухої люцерни або конюшини. Воду під час ночівель діставали з колодязів, але її було мало, а ріка Черчен лишалась далеко збоку від нашого шляху, на якому траплялись невеликі поселення, а також руїни. По такій місцевості ми йшли три дні до поселення Ваш-Шарі.
По окраїнах розливів ріки Черчен йшли зарості очерету.
За цим поселенням піски пустині Такла Макан, що досі лишалися на лівому березі ріки Черчен, перекинулись і на правий берег, і шлях наш протягом двох днів перетинав їх; вони являли собою то видовжені косогори або (пасма, то невисокі горби від трьох до дев'яти сажнів заввишки, справжні бархани з відлогим навітряним схилом, що звернений на північний схід.
Поминувши ці піски, ми вийшли вже до середньої течії самої Черчен, яка в боротьбі з пісками то тече широким плесом від тридцяти до тридцяти п'яти сажнів завширшки по зибучому піщаному дну, то розбивається на вузькі рукави з спокійними затоками й ділянками мокрого піску, вкритого шаром липкої глини. Глибина в широкому руслі менша від аршина, але місцями є вири. Ці русла з проміжками мають до двохсот сажнів ширини. Вода брудна, переповнена дрібним піском і мулом, дно зибуче, нога в'язне глибоко, а там, де течія тиха і осідає рідкий мул, перейти вбрід зовсім неможливо. Головне русло часто переміщується під час прибування води з гір в літні місяці, як на це вказують перервані стежки в період спадання води.
Береги ріки обрамлені смугою бідної деревної і чагарникової рослинності, шириною то від двох до трьох, то від восьми до десяти верст; з дерев найчастіше трапляється тограк (різноманітна тополя), понівечений і неоковирний, з розтрісканою корою, що вкрита пилюкою або білою сіллю, часто всохлий, без суччя, з дуплами. Видно також тамариски, обліпиху, кендир, солодець, зрідка джигду, очерет. Кущі густо вкриті пилом, а грунт то пухкий, піщаний, то твердий з соляною коркою. Скрізь валяються відломане суччя, гілки, купи сухого листя. Повітря жовто-сіре від густої пилюки. В такій обстановці ми йшли по середній течії ріки до міста Черчена чотири дні; водою і паливом були забезпечені, і коням ми щодня давали трохи розмоченого гороху, закупленого в Чарклику.
Черчен виявився досить великим містом на шістсот дворів, що стояло на невеликій глинистій площі, оточеній сипучими пісками, які на лівому березі ріки Черчен засипали площу двох стародавніх міст; одне з них нібито знищене близько трьох тисяч років тому богатирем Рустем-дагестаном, а друге зруйноване вже дев'ятсот років тому монголами Алтамишу. Жителі Черчену іноді відкопують залишки, а найчастіше оглядають руїни після великих бур, які змітають пісок, і знаходять монети, прикраси, буси, залізні речі, мідний посуд, навіть бите скло. При розкопках трапляються склепи і окремі дерев'яні домовини, в яких трупи добре збереглися, очевидно завдяки особливій сухості повітря. Про цс нам розповідали на постоялому дворі, де ми пробули два дні, і я записав ці відомості для майбутніх розшуків. Вказували, що сліди стародавніх поселень є і по всій середній течії Черчен-дар'ї, яка тепер зовсім безлюдна.
Коли я, вже повернувшись додому, розповів консулу про численні руїни міст у Тарімському басейні, починаючи з півночі, від Турфана і Лукчуна, особливо ж по південній окраїні вздовж теперішнього підніжжя Куньлуню і Алтинтагу, він підтвердив це і пояснив його зміною клімату та розвитком пісків пустині Такла-Макан в історичний час; він сказав, що і Пржевальський вже відзначав це погіршення клімату всієї області Центральної Азії і її усихання[16].
16
Пржевальський, посилаючись на Ріхтгофена, допускав, що усихання Центральної Азії почалось у третинний період після того, як зникло море Хан-Хай, що займало раніше Внутрішню Азію. Але, за новими даними, внутрішнє озеро зникло вже в кінці пермського періоду і з тих пір почалося всихання, що спочатку йшло дуже повільно. Ще в юрський період у Центральній Азії були численні озера і на їх берегах буйна рослинність, судячи по наявності пластів вугілля в юрських товщах. На початку крейди також були озера і рослинність, які залишили після себе вугілля; але вже у відкладах верхньої крейди і в третинних — вугілля ніде немає; допускають, що саме тоді і почався степовий період, який поступово перейшов у пустинний. — Прим. автора.