Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Таке й гірше за таке

Був собі парубок. Мало що бідний, то ще й такий, що ні в тин ні в ворота. Люди зранку до роботи йдуть, а він по селу тиняється. Аж віддалася за нього одна дівка. Та така бідова, що годі вже чоловіка в гулі пускати: іди та й іди до роботи, каже. А там бачить, що слова не допомагають, ну штурханів давати. Ото раз виштовхала в потилицю з хати, позичила у сусіди волів та й загадує чоловікові:

– Їдь орати! То нічого, що своєї землі немає, ори царську! Обідати я принесу.

Попхався сердитий чоловік та як допався до землі, то на зло жінці оре й оре. Коли це воли раз та й стали. Чоловік на них «гей», а вони смик та й знову стоять. Дивиться чоловік — щось плуга тримає. Розгріб землю, аж там скриня. Перелякався дядько. «Оце, — думає, — попався. Цар як дізнається, то шкуру здере». А все-таки відчинив вічко. Глядь, аж там щире золото, лише кілька мідячків зверху валяється.

Ще дужче перелякався чоловік та й у плач. Коли це іде піп із сусіднього села, везе повні мішки курятини та паляниць. Ото й питає:

— Чого ти плачеш, сину мій?

— Як же мені, батюшко, — каже, — не плакати?

Та й розповів свою пригоду, а піп і потішає його:

— Не плач, я вже тобі зараджу. Сип золото мені в сакви!

Вигребли піп з дядьком із скрині золото, насипали ущерть сакви, піп дає чоловікові мідяки та й каже:

— Це хай тобі, я за тебе Богові помолюся, то цар тобі й подарує!

Аж це й жінка йде, обідати несе.

Побіг до неї чоловік та й хвалиться, яку оказію мав. Що тій робити, просить попа до обіду, а чоловікові тихо й наказує:

— Як батюшка запитає, як тебе звати, скажи: «Таке», а мене: «Гірше за таке».

Сіли обідати. То жінка попові подає та й подає чарку, а чоловікові аби хоч краплину. Підпив піп та й зиркає на молодицю.

— Коли вже, — каже, — так мене частуєте, то скажіть, як хоч звати вас?

Чоловік і сказав, як жінка навчила. А піп слухає та й про чарку не забуває. Та вже так набрався, що упав та й заснув.

— Тепер хутенько вставай, — загадує молодиця чоловікові, — та вези золото додому!

А сама за волів та й собі слідом.

Прийшла додому, вхопила ножиці та й знову в поле. Тихенько одбатувала попові півбороди та піввуса і чимдуж тікати.

Надвечір прокидається піп, зирк, немає ні осла, ні саков. Що мав діяти, устав та й іде пішки.

Коли це назустріч орачі. Піп їх і питає:

— Чи ви бачили Таке?

А ті зирк на попа та ледь за животи не беруться.

— Ні, батюшко, — кажуть, — всяке бачили, а такого ще не доводилося!