Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
Прокурор і судді відверто брехали. Їх завдання зводилося до того, щоб показати: нічого цікавого Пеньковський знати не міг і не знав. Збирав якісь плітки і передавав американським і британським шпигунам. Про те, що Пеньковський був офіцером ГРУ, мовчали. Про існування ГРУ тоді мало хто в країні знав. Справу Пеньковського в суді ніяк не пов'язували ні з Карибською кризою, ні з діяльністю вищих керівників Збройних Сил СРСР. Все подавали простіше: західні радіостанції зводять наклеп на наше щасливе життя, а Пеньковський їм плітки постачав.
Але ніхто не відповів на просте запитання: чому ж він не втік, хоча часто бував у Парижі й Лондоні? За свою інформацію він би отримав мільйони. А в Москві він не міг вести розгульний спосіб життя і витрачати гроші чужоземних розвідок. Не така служба в офіцера ГРУ, щоб час даремно витрачати, часу на загули не виділяють, та й наглядають за кожним. Не розгуляєшся.
До радянської пропаганди додалась американська. Ті, кого він врятував, ті, хто його здав, оголосили Пеньковського безумцем і фанатиком. Він нібито пропонував американцям нанести ядерний удар по Москві. Ми і цьому повіримо. У Москві в Олега Пеньковського - улюблена дружина й улюблена донька. Нанесіть же ядерний удар по них!
Сам Пеньковський незмінно повертався в Радянський Союз. Напевно, просив: ви, хлопці, почекайте, дайте мені долетіти до Москви, а вже тоді й бийте по ній термоядерним зарядом...
Інтерес американської пропаганди ясний: якщо здали людину, то не могла ж вона бути доброю.
5
В останні роки у зв'язку з розквітом Інтернету вигадки московської пропаганди стали зовсім жахливими. Ними переповнена Мережа.
Розповідають, що, перебуваючи в Туреччині, Пеньковський нібито торгував золотими виробами на базарі, приставав до чужоземців, щоб його завербували, потім прийшов у турецьку контррозвідку, розповів, хто є резидентом ГРУ в Туреччині, резидента вигнали, а Пеньковський зайняв його місце. Адже ось який негідник!
Звучить жахливо. І ми, звичайно, всьому цьому теж повіримо. Але повіривши, потрапляємо у глухий кут.
У 1955-1956 роках, коли Олег Володимирович Пеньковський працював у Туреччині, діяв Кримінальний кодекс 1926 року. В ньому містилася стаття 107, «Спекуляція», тобто «скуповування і перепродаж приватними особами продуктів сільського господарства і предметів масового споживання».
Купив у селі в селянина мішок картоплі, продав його і... отримай термін.
У всьому світі купівля та продаж - основа економічного життя. В Радянському Союзі, якщо купив кофточку в магазині за однією ціною і продав за іншою, то це вже кримінальний злочин.
А якщо продав за тією ж ціною? На цей випадок роз'яснення було дане судам: якщо продав за тією ж або навіть за меншою ціною - все одно саджати! Не важливий результат торгової операції, важливий умисел. А умисел полягав у тому, щоб заробити! Тому винних - у табори! А якщо купив, але продати не встиг? У цьому випадку, якщо суд визнає, що продаж задумувався, - паяли термін. З іншим тільки формулюванням: за підготовку до спекуляції.
22 серпня 1932 року стаття 107 була посилена постановою ЦВК і РНК СРСР. З цього моменту за скуповування і перепродаж продуктів сільського господарства і предметів масового споживання (тобто голок і ножиць, мила і сірників, букета квітів і пучка редиски) належало ув'язнення в концентраційний табір на термін від 5 до 10 років з конфіскацією майна і без права застосування амністії.
Концентраційний табір - це не мої перебільшення. Читайте постанову від 22 серпня 1932 року, саме це там і написано. Звернемо увагу на дату. В серпні 1932 року Адольф Гітлер утратив усяку надію прийти до влади, а в нас уже концтабори буйним цвітом цвіли. І не за спробу повалення влади туди садили, а за підрив соціалістичної економіки, що виражався у продажі моркви й огірків. Тих, хто повалення затівав, стріляли.
Торгувати в Радянському Союзі мала право лише держава - за цінами, які встановлював уряд. Селянин міг продавати тільки те, що виростив сам. Але всіх селян загнали в колгоспи.
Так я до чого? Я до легенд про те, що полковник Пеньковський на турецькому базарі торгував золотими виробами. Питання до товаришів чекістів: і ви, громадяни, про це тоді знали? І нічого не робили?
Головне розвідувальне управління, де служив Пеньковський, займалося, як випливає з його назви, розвідкою.
А Комітет державної безпеки, як випливає з його назви, займався питаннями державної безпеки. Прислухалися хлопці: хто в посольстві анекдот про товариша Хрущова розповість; принюхувалися: хто лишку на дипломатичному прийомі вхопив; придивлялися: хто з чужою дружиною переморгнувся. В цьому основна суть їхньої роботи. За це хлопці отримували ордени й зірки на погони. І ось їм раптом стало відомо, що радянський полковник на базарі золотими виробами торгує. І вони нічого не зробили!