Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Людей у залі вже напхом набилося, і вони все прибували, але при цьому, як не дивно, було досить тихо. Усі розмовляли пошепки. Пси встигли порозвалюватися на пілках і матах, повитягувати термоси й паперові стаканчики. Тепер вони мали вигляд господарів приміщення, до яких усі інші поприходили в гості.
Сфінкс, Чорний і Горбач рушили просто до них. Сліпий залишився біля дверей. Я, наче прив’язаний, теліпався за Табакі, а він, видно, вирішив поспілкуватися з усіма присутніми, тож ми раз по раз кружляли по залу, вітаючись і обмінюючись усякими безглуздими фразами то з тим, то з тим, поки мені це не набридло, і я не відстав.
Помпей сидів на маті дещо осторонь від решти Псів і палив, струшуючи попіл на підлогу. На шиї в нього теліпався строкатий джгут скрученої ковбаскою шийної хустки. Шкіряні штани, здавалося, ось-ось тріснуть під натиском м’язистих стегон. У переговорах зі Сфінксом він участі не брав, і я зрозумів, що деталі Великої битви обговорюються без її головних героїв. Потім я зрозумів, що поняття не маю, що входить до плану Битви — чи перемога Помпея, чи його поразка. Адже це також, напевно, заздалегідь обговорено.
Сфінкс та Горбач із Чорним повернулися. Сфінкс підійшов до дверей і зашепотів, розмовляючи зі Сліпим. Візочники шостої залишилися сидіти, де сиділи, ходячі встали, але теж залишилися біля мат і пілок. Посеред залу зібралися ходячі другої та третьої. Узявшись за руки, вони утворили велике коло.
Потім у нього вклинилися візочники, а найостаннішими — Чорний, Горбач, Лері та Пси з шостої. Кожного з наших і Псів ставили між Птахами й Щурами так, щоб по обидва боки стояли чужі. Коли в коло включили хлопців із шостої, воно стало нагадувати невелику арену. Збоку це виглядало досить кумедно. Здавалося, в Домі часто тренувалися у створенні такого-ось кола. Як мінімум — раз на тиждень. Я чудувався на незвичайне видовище, і тут мене покликали. Виявилося, я теж повинен був зайняти своє місце.
— Сонна тетеря! — прошипів Табакі, коли я проїхав повз нього.
— Македонський же не встав, — виправдовувався я.
Табакі кинув на мене обурений погляд і, підібгавши губи, відвернувся. Мене поставили між Ангелом з третьої та Мавпою з другої. Ангел витріщався на стелю й позіхав. Мавпа ялозив та вертівся, покривлявся та прицмокував губами. Рука Ангела тримала мою ледве-ледве, а Мавпа то стискав її щосили, то смикав і тряс, то мало не відпускав. При цьому складалося враження, що ні той, ні інший абсолютно не сприймають мене як людину. Я став ланкою загального ланцюга. І не більше.
Коли переміщення припинилися, Помпей піднявся з мати, потягнувся й увійшов у коло, підпірнувши під чиїсь зчеплені руки.
— Це завжди так? Як дитяча гра? — пошепки запитав я у Мавпи.
Він подивився на мене неуважно, скривився і сказав, що не розуміє, про що я мову веду.
Сфінкс підвів до кола Сліпого. Сліпий також став у коло.
— Навіщо цей хоровод? — знову запитав я Мавпу.
— Навіщо? Щоб усім було добре видно, дурню! І щоб руки у всіх були...
Мавпа не встиг договорити. Дружний крик змусив нас здригнутися й витягнути шиї. Коло розпалося. Помпей лежав на підлозі, дриґав ногами та видавав дивні звуки. Схожі на голубиний туркіт.
«І це все?» — розгублено подумав я.
Від того, що я побачив потім, мені стало погано.
Помпей тримався за горло, а між його червоними пальцями стирчало руків’я ножа. Я відразу змружив очі — й уже так, із заплющеними очима, почув загальний видих. Він міг означати тільки одне. Але я все ж зволікав, не наважуючись подивитися, а коли відкрив очі, Помпей уже не смикався. Лежав жалюгідний і мішкуватий у калюжі крові, яка швидко розтікалася, й ніхто з нас, ніхто з тих, котрі стояли й сиділи навколо, не сумнівався в тому, що він мертвий.
Коло збереглося, хоча ніхто більше не тримався за руки. Було дуже тихо. Усі дивилися на Помпея та мовчали.
Я зрозумів, що запам’ятаю це на все життя. Труп на підлозі, яка блищала зеленою фарбою, світло ламп, які відбивалися у склі вікон, загальне мовчання. Німоту місця, де мовчить занадто багато людей.
Сліпий присів над Помпеєм, намацав ніж і висмикнув. Ніж вийшов із хлюскотом, від якого мене мало не знудило. Дочекавшись, коли те, що піднялося з шлунка, вляжеться назад, я розвернув візок і рвонув до дверей, думаючи тільки про одне: як би чимшвидше забратися з цього місця.