Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Горбач подивився на мене здивовано, наче було щось дивне в тому, що я відмовився надягти цю сорочку. Сорочку Сліпого, яку я бачив на ньому не раз і не два. Ніби незрозуміло, що після того, що сталося, в мене не було ніякого бажання носити його одяг.
Лері заспівав під душем, фальшиво й голосно, з вилясками поплескуючи себе по ребрах, котрі аж випиналися.
— Ексгібіціоніст чортів, — пробурчав Сфінкс. І раптом закричав так голосно, що я здригнувся:
— Двері закрий!
— Нехай так, — сказав Горбач і прибрав у мене з-під носа одяг, — завтра що-небудь тобі підберемо. Сьогодні все одно вже тільки спати.
Він накинув на мене рушник, підсадив у візок і повіз. Візок був іще вологим після миття. Я ковзнув по оббивці та міцно вхопився за ручки, щоби не випасти.
— А ти — гидливий суб’єкт, — сказав Сфінкс.
Я обернувся.
Він дивився зимними, наче крига, очима.
— Я не гидливий, — відповів я. — Я нормальний. А ти?
Він примружився:
— Я — ні.
Ніколи в житті ніхто не дивився на мене так, як він. Із таким нестерпним презирством. Потім він прикрив очі. Ніби взагалі не хотів бачити.
— Господи, — сказав він, — та ти ж навіть мізинця його не вартий! Ти...
Горбач дуже швидко розвернув візок і вивіз мене в передпокій, зачинивши двері. Крізь двері долинуло якесь шипіння та вовтуження, наче й Македонський, і Лері вчепились у Сфінкса, не даючи йому кинутися за мною. Горбач утвердив мене в цій підозрі, коли галопом домчав до спальні, вивернув з візка на ліжко й тут же втік назад.
Я відразу ліг. Просто в рушник. Накрився з головою і лежав, заплющивши очі, щосили намагаючись не заплакати. Я протримався аж доти, поки не затихли всі звуки. Поки навколо не перестали ходити й перемовлятися, стукотіти та вкладатися спати. Тільки тоді я заплакав. Я дуже сподівався, що мене не чутно. Щось закінчилося тієї ночі. Це виявилося болючішим, ніж могло б стати ціле життя, прожите серед Фазанів.
Наступний день став днем допитів та обшуків. У коридорах з’явилися похмурі люди в формі. Вони ходили по класах, розпитували про Помпея та шукали ніж. У нас вони пробули недовго. Понишпорили в шухлядах столів і тумбочок, пообстукували стіни, а тоді пішли.
Лері раз у раз вирушав на розвідку й повідомляв останні новини, які нікого не цікавили. Вийшовши в коридор, можна було побачити, як Псів, то одного, то іншого, тягають в учительську — порівнювати свідчення. Цим Лері якраз і займався. Валандався в коридорі. Тільки у нього це називалося розвідкою. Після сьомої вечора сторонні роз’їхалися, Акула зібрав усіх вчителів і вихователів на екстрену нараду. О десятій, з запізненням на дві години, задзвонили до вечері, й ми поїхали до їдальні. На дверях кабінетів уже висіли траурні стрічки. В їдальні на нас чекав Акула. Він говорив довго та зворушено. Сенс промови зводився до того, що всім, хто хоч що-небудь знав про смерть Помпея, пропонувалося прогулятися до директорського кабінету й поспілкуватися там з ним віч-на-віч.
Спати ми лягли раніше, ніж завжди. У всіх чотирьох кутках спальні були нашкрябані замовляння проти візитів мстивих небіжчиків. Табакі розвісив над собою купу охоронних амулетів. Горбач щопівгодини підхоплювався, світив ліхтариком на двері та з полегкістю завалювався назад у ліжко.
Куряка
Дощова пісня
Приспів: