Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Стрибунець побіг назад у коридор і кинувся до директорського кабінету. Штовхнув двері — і відразу їх побачив. Вовка, Лося і Сліпого. Вони сиділи в ряд на підвіконні й нітрохи не здивувалися його появі. Наче знали, що він прийде. Вовк посміхнувся, а Лось ледь помітно кивнув, схвалюючи його вибір. Посунувшись, вони звільнили йому місце. Стрибунець втиснувся між ними й відчув себе щасливим. І ще він раптом зрозумів, що це літо буде чудовим.
Воно й було чудовим. І рожево-золоті ранки, й теплі дощі та запахи, що витали в зашторених кімнатах. І птаха.
Вони побачили її одного разу на спинці лавки під дубом. Красиву та яскраву, мов іграшка, смугасту, з помаранчевим чубчиком і кривим дзьобом. І ціле літо було, наче та птаха.
Лось вивозив їх за місто Жуком. Жук був машиною, немовбито зібраною з десятка інших машин, причому таких, яким місце на звалищі. Він пропускав дощ і вітер, втомлювався від довгих прогулянок, а на крутих поворотах втрачав деталі свого таємничого організму. Жук любив вибирати маршрут сам, і йому підкорялися. Бо якщо ні, двигун глухнув, а Жук застрягав у найневідповідніших місцях. І залишався нерухомим доти, доки йому не забезпечували свободу дій.
Але де б не застрягав Жук, їх це не засмучувало. Вони грілися на сонці, досліджували придорожні калюжі, снідали бутербродами й ніколи не поверталися в Дім з порожніми руками. У руслі якогось обмілілого струмка Сліпий відкопав довгий свічник, що позеленів від старості. Стрибунець знайшов на звалищі колоду карт із голими жінками, яку Лось відразу викинув. Вовк раз по раз приносив звідкись комах, і ці комахи мали страхітливий вигляд. Лось одного разу знайшов лупу в шкіряному футлярі. Вечорами вони пили чай на балконі директорського кабінету й розповідали один одному страшні історії. А з котроїсь-то прогулянки вони не повернулися до вечері. Жук закомизився, і довелося заночувати в ньому — із залишками бутербродів та пляшкою води. Тієї ночі розповіді були про жертв корабельних аварій і про мандрівників, які заблукали в пустелях. Воду видавали маленькими порціями. Сліпий чув регіт гієн, а Вовк запевняв усіх, що бачить міраж із трьома пальмами й колодязем.
З іншої прогулянки їх повернулося п’ятеро. Товсте біле щеня плебейської крові стало їхньою найкращою знахідкою. Знахідка — бо щеня виявилося дівчинкою — була безнадійно безпородною та безнадійно невихованою. Штани у хлопців вкрилися масними плямами й білими шерстинами. Ніжки директорського столу набули покусаного та заяложеного вигляду. Лось вистругав для Знахідки жувальні палички. Вони валялися скрізь, і собака гризла їх із захватом, не забуваючи при цьому про ніжки директорського столу, черевики Лося й щиколотки хлопців.
Кілька разів вони ночували на даху в спальних мішках. Лось розповідав про сузір’я. Вони брали з собою ліхтарики, термос і ковдри, а одного разу взяли ще й Знахідку, яка сумувала без них і жалібно вила в порожньому кабінеті. На даху Знахідку прив’язали до комина, але це сподобалося їй набагато менше, ніж самотність унизу.
А ще був запуск повітряного змія — жовто-багряного, з розкосими очима. Він повиснув над подвір’ям, загадково посміхаючись і вібруючи хвостом, а вони по черзі тримали його за шворку, спостерігаючи, як від поривів вітру змінюється вираз китайського лиця. Був обід за рецептами австралійських аборигенів. Вогонь для нього намагалися добути тертям паличок, але отримали за допомогою запальнички. Їжа вийшла жахливою, як і варто було очікувати, однак аборигени були невибагливими й залишилися задоволені. Тоді ж прилетіла та дивна птиця й принесла з собою триденний дощ і запахи осені. Жука довелося заховати в гараж, а лапи Знахідки почали мити після кожної прогулянки.
Коли нарешті повернулася сіродомна людність — розбурхана, засмагла, переповнена враженнями й розповідями, — вони зустріли їхню появу мало що не з жалем. Бо літо скінчилося, й усі вони, крім дорослого, знали, що другого такого літа більше не буде.
Старші й молодші, вихователі та няньки заполонили Дім так швидко і так звично, ніби й не їхали. Директорський кабінет перестав бути найцікавішим місцем на світі й перетворився на... директорський кабінет — місце паломництва вчителів і вихователів, телефонних дзвінків і відповідей на них. У те, чим і належало бути директорському кабінету. Знахідка перебралася на подвір’я. Розкосого змія ще кілька разів запустили, а потім закинули на горище та й забули.