«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Король буде жадати ледви чи не більшу половину війська від народу руського, а нарід сей як буде заступати грудьми сю державу, коли далі не буде задоволений в своїх прощеннях і домаганнях? Як можемо заходити ся коло спокою від сусїдїв, коли не маємо внутрішнього спокою у себе дома? — питав Древинський.
Але не слухано того. Коли Мелетий Смотрицький, висвячений на владику полоцького, поїхав на Білорусь і почав, хоч і обережно, сповняти свої справи владичі, уніати підняли крик, і король, не вважаючи на таку небезпечну хвилю, не отягав ся їх ратувати: видав наказ арештувати Борецького і Смотрицького і всіх новопоставлених владиків. Борецький з иньшими владиками, сидячи під охороною козацькою, що правда—не журили ся тими арештами, — але ж і подати ся в свої єпархії не сміли. На Білоруси всїх хто давав яку поміч Смо-трицькому або звертав ся до нього як до владики—арештовувано і король навіть збирав ся смертю їх карати. Правда, до кари смертної не прийшло, але все таки тяжко покарано тих людей ріжними карами, і Смотрицький мусїв також тїкати під охорону козачу.
Тому київські круги з Сагайдачним разом рішили стримати козаків від походу, поки король не вдоволить їх домагань—поки не „заспокоїть православної віри".
71. Хотинська війна і кінець Сагайдачного
Козаки зараз же з зими, послухавши патріарха і всяких обіцянок королівських, почали були ладити ся до походу. Зимою ходили вони під Білгород, здобули місто і визволили багато невільника—яких три тисячі християн слобонили, говорено на Україні. Потім на волости почали збирати всякий припас до походу—коней під армату, порох, олово і всякий припас: всякий поклик на королівську службу був тим для козаків дуже милий що давав їм притоку до збирання таким способом всякого припасу з людей некозацьких; для того вони так радо й відзивали ся звичайно на всякий заклик короля. Борецький з Сагайдачним постановили перепинити сї збори козацькі, поки король не вдоволить їх. В червні скликано велику раду козацьку—мали козакам привезти гроші від короля Поїхав туди сам Борецький з великим числом духовенства. Зараз же на початку ради з великим гнївом і жалем почав оповідати перед козаками, які насильства діють ся їх вірі; читав лист з Бильна, про нелюдські гонення за владиків. Потім Сагайдачний прочитав лист від патріарха, з великою пошаною: наперед поцїлував, а прочитавши положив на голову собі. Козаки підняли великий, крик: присягали ся боронити віри, не жалуючи горла свого. Але другого дня говорив посол королівський, заохочував до війни, передав гроші від короля, і козаків знов потягло до походу. Кінець кінцем рішили, щоб до короля в посольстві поїхали Сагайдачний з Єзекіїлем Курцевичем, ігуменом козацького терехтимирівського монастиря, шо тепер був висвячений на владику володимирського; вони мали королеви представити, щоб признав нових владиків, инакше козаки не підуть на війну.
І а козаки не втерпіли, коли їх почали заохочувати до походу. Тим часом як Сагайдачний з Курцевичем їздили до короля, козаки з Бородавкою вже пішли на Молдаву й почали грабувати край. Король збув посольство Сагайдачного ріжними ласкавими словами, нічого певного не пообіцявши, а тим часом війна почала ся, і Сагайдачний поїхав уже просто на війну до козацького війська. Але Бородавці се не пройшло дурно. Коли Сагайдачний приїхав до війська, його прихильники почали підіймати козаків против Бородавки, докоряючи йому, їдо він зле порядкував в походї, погубив багато людей в Молдаві, розіславши на чати, і не наготовив припасу на війну. Його скинули з гетьманства, судили і засудивши на смерть, стяли в колі козацькім під Хотином, а гетьманом знов вибрали Сагайдачного.
Приймаючи гетьманську булаву знов у свої руки (сим разом уже в останнє), Сагайдачний постановив ще раз спробувати прихилити короля і правительство до українських бажань козацькою заслугою. Більше нїчого й не зіставало ся—хіба облишити військо польське і завернути козаків з поля битви, поки король не сповнить козацьких бажань, — але на таке Сагайдачний не рішив ся. Польське військо перейшло за Дністер під Хотином, кріпостю турецькою, і турецьке військо вже надходило велике, як хмара, обступаючи Поляків, а козаки ще не надійшли й Поляки бояли ся, щоб Турки не заступили їм дороги і не розеднали. Першим ділом Сагайдачного було відшукати козаків і привести їх до Поляків. Се він і зробив, незвичайно зручно маневруючи під самим носом Турків, і щасливо провів козаків до польського табору, — але сам не вийшов здорово, бо шукаючи козацького війська, наскочив на Турків, пострілено його в руку і ся рана так і не загоїла ся—на другий рік Сагайдачний з неї таки й умер.