«Ілюстрована Історія України»

Коштом монастирським Плетеницкий купує друкарню Балабанів— заведену владикою ґедеоном в його маєтку Стрятинї (коло Рогатина), коли він був посварив ся з брацтвом львівським; потім вона лежала закинена, поки Плетеницький „воскресив друкарню припалую пилом", як каже похвальне слово йому, і перевізши до Киіва, пустив в рух коло р. 1615 (перша книжка вийшла з неї р. 1616). Ще перед тим заходив ся він позбирати до Київа людей книжних, учених, з тих же своїх країв галицьких. В тім часї, коло р. 1615—6 бачимо ми в Київі вже цілий ряд освічених і учених людей з Галичини, як от пізнійший митрополит Іван Борецький (Бірецький, з Бірчі), Захарія Копистинський— учений історик церковний, братанич перемишльського владики. Лаврентий Кукіль, по латини Зизанїй, бувший дідаскал (учитель) львівської школи, славний автор українського словаря Беринда, що працював у Балабанів при друкарні і з нею разом мабуть перекочував до Київа— і богато иньших. Будучи першою особою в православних кругах київських, Плетеницький мав змогу приміщувати своїх учених земляків не тільки в Печорськім монастирі, а і на ріжних иньших духовних позиціях Київа. Разом з сим кружком однодумців, маючи добру заручку у свого земляка і однодумця Сагайдачного, що в тім часї виступає на чолї козацького війська, зачинає Плетеницький в тих роках 1615 6 ширшу культурну і організаційну роботу-саме тодї як Сагайдачний вийшов на гетьманство, може і не перший вже раз.

Разом з тим, як засновувала ся друкарня печорська, завязувало ся брацтво в Київі. Гальшка Гулевичівна, богата шляхтянка київська, жінка маршала мозирського Стефана Лозки, записала свій грунт у Київі на Подолі, де скупляло ся житє київське (бо Старий Город стояв майже пусто). Призначала його на просвітні завдання: на заснованнє монастиря, при нїм школи „длядїтей шляхетських і міських", „гостинницїдля страчників віри православної". Слідом засновано брацтво, котре мало зайняти ся здійсненнєм тих плянів: його „упис" (уставу) списано з кінцем 1615 року, і в нього вписало ся „безчисленно" народу всякого стану, з місцевого духовенства (перед усім з того кружка Плетеницького, що був певно властивим провідником того діла), також з української шляхти і міщанства. Вписав ся в се брацтво і гетьман Сагайдачний з усїм військом козацьким; тим способом приймало військо нове брацтво й його культурні заходи під свою опіку і прибирало собі право скрізь і всюди виступати його заступником і покровителем. Маючи такого оборонця на місцї, українське громадянство київське не журило ся ніякими властями й сміло й енергічно розвинуло свою культурну роботу, шо сю глуху дїру, якою перед тим був Київ, раптом зробило центром національного українського житя.