«Ілюстрована Історія України»

Часи справді були дуже тяжкі для православних. На Білоруси йшли далї гоненія, і ще більше загострили ся, коли при кінці 1623 р. ви-тебські мішане, роздражнені до останнього всякими утисками і кривдами від тамошнього уніатського владики Йосафата Кунцевича, збунтувавши ся, вбили його. Шибениці, вязницї, відбирання останніх прав посипали ся на винних і невинних. „Всяке гоненіє на православних підняли, особливо на єпископів православних— від престолів, міст і монастирів наших відогнали і до крови на святу православну віру підняли ся", — писав митрополит до Москви. Владики крили ся в Київі „під крилами христолюбивого воїнства черкаських молодцїв" (козаків) і з трівогою чекали, чим скінчить ся боротьба правительства з козаками, що насувала ся все грізнійше: як би козаччину приборкано знову, як тридцять лїт тому під Лубнами, прийшло ся б владикам справдї тїкати за московську границю.

Але козаки тим не журили ся і навпаки почували велику силу і енергію в собі. З великим завзятем і розмахом вели далї морські походи на землї турецькі, а дуже були утїшені, що против Турка знайшов ся у них несподіваний союзник в Криму: хан Махметгерай і його брат Шагін-герай збунтували ся против султана турецького, що хотїв їх скинути, і закликали до помочи козаків, а ті з великою охотою взяли ся їм помагати. Коли турецькі кораблі літом 1624 р. подали ся до Криму, везучи нового хана на місце Махмет-герая, козаки під сам той час рушили на Царгород, захопили Турків зовсім неприготованими (хоч уже наперед ріжш страшні поголоски про козаків ходили в Царгороді) і цїлий день свобідно грабили собі обидва береги Босфору; понищили богаті оселі, роскішнї вілї, а ввечері спокійно забрали свою богату здобич на чайки і вийшли на море, перше ніж Турки зібрали ся боронитись. Коли ж догонили їх турецькі кораблі, споряджені за той час, козаки спокійно чекали їх (противний вітер не давав змоги нашим іти на Турків). Побачивши таку відвагу Турки так налякали ся, що вернулись назад, не зачепивши козаків, і вони пішли собідно до дому. А два тижні пізнїйше на ново, ще з далеко більшою силою пішли на Царгород; на лимані Дніпровім загородили їм дорогу кораблї турецькі: було їх 25 великих галер і 300 меньших кораблів; але козаки били ся з ними кілька день, пробили ся на Чорне море і пішли знову на Царгород. Сим разом цілих три дні грабили й палили береги Босфору і спокійно відплили собі до дому. Стрівожений сими нападами султан вислав післанцїв до Криму, до капітан-баші, аби лишив всіх тих ґераїв, а їхав скорше Царгорода боронити. Тому було се дуже на руку, бо й так не мав що робити в Криму—і там здибав ся з козаками: коли пустив ся в глубину краю на непокірних ханів, здибав ся з військом Махмет-герая, що мав при собі також і полк козацький Невеликий він був, але побачивши таку компанію, Турки стратили всяку охоту бити ся, почали переговорювати ся; тодї Татари з козаками напали на них, погромили й гонили за ними до Кафи. Взяли Кафу. Капітан-баша утїк на кораблї і щоб визволити з рук Махмета бранцїв і гармати, що він захопив, потвердив його на ханстві й поїхав до Царгороду ні з чим.