Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
— Не маю уявлення. Господар лише наказав берегти її, як зіницю ока, щоб за день-другий вона ціла й неушкоджена повернулась на Контр-Аґріс.
— Ясно. Отже, я правильно здогадалася. — Принцеса Інґа підвелася зі стільця, підійшла до стола і взяла блокнот з ручкою. — Тепер, пане Ларсоне, прошу вас розповісти про… гм, ваших соратників, так би мовити, товаришів по службі Нижньому Світові. Особливо мене цікавлять ті, що служать у лавах Інквізиції. Вам зрозуміло, що від вас вимагається?
— Так, пані.
За наступні чверть години Ларсон продиктував імена та місця проживання з півсотні відомих йому чорних чаклунів, зокрема одинадцятьох інквізиторів. Також він указав розташування двох Інфернальних Тунелів, якими свого часу йому доводилося скористатись, і кількох сатанинських капищ, де збиралися чорні чаклуни та просто дияволопоклонці для відправлення опівнічних служб.
Коли він закінчив, принцеса перечитала весь список і зауважила:
— Я не бачу тут жодного знайомого імені. А проте певна, що в нашому почті ви були не єдиним зрадником. Адже так?
— Гадаю, що так. Але хто був іще — не знаю.
— Когось підозрюєте?
— Ні, нікого.
Принцеса Інґа трохи подумала, потім вирвала списані аркуші з блокнота і передала їх своєму дядькові Ґуннару.
— Що ж, непоганий улов. В Інквізиції дуже зрадіють йому. Здається, останнього разу вони викрили зрадника аж три роки тому. Але й того не встигли допитати — інший зрадник убив його, а потім укоротив собі віку.
Ларсон добре пам’ятав той випадок. Ще б пак не пам’ятати — адже схоплений аґент, слуга Калі, знав його й міг виказати на допиті. На щастя, присутній при затриманні слуга Господаря Арімана не розгубився і ціною власного життя врятував багатьох своїх товаришів від викриття.
Цей спогад навів Ларсона на жахливу думку — таку жахливу, що попри всі наслані принцесою заспокійливі чари він знову запанікував, а на його лобі виступили краплі холодного поту. Існував один-єдиний спосіб захопити чорного чаклуна в полон живцем: заскочити його зненацька, миттю паралізувати і, поки він перебуває в непритомному стані, відгородити від впливу Нижнього Світу — або з допомогою ізолювального артефакта, або вдавшись до екзорцизму. Перший варіант Ларсон уже відкинув; а от про екзорцизм якось не подумав — вірніше, боявся подумати. Сама по собі втрата доступу до джерел інфернальної енерґії не дуже лякала його, часом він потайки мріяв про звільнення від цієї кабали, в яку необачно втрапив ще в ранній молодості, але про екзорцизм навіть гадки не припускав. По-перше, така думка могла привести в дію самовбивчий механізм у його підсвідомості, а по-друге, неминучим наслідком екзорцизму була втрата всієї чаклунської сили — а цього він боявся більше за смерть…
— Що… — прохрипів Ларсон. — Що ви зі мною зробили?
Принцеса замислено подивилася на нього.
— Судячи з вашого вигляду, ви вже й самі здогадалися. Це був екзорцизм… щось на зразок екзорцизму. Мене ще не навчали цьому розділу маґії, тож я діяла навмання, спираючись на знання, отримані з книжок. Сподіваюсь, я все зробила правильно.
Ларсон тихо застогнав. Це був кінець. Сталося найстрашніше — він перетворився на звичайну людину, цілком позбавлену маґічного дару. А до всьго іншого, він став зрадником, повідомив ворогам усе, що знав, поставив під загрозу життя та свободу десятків своїх товаришів. І геть не має значення, що він зробив це не добровільно, а з примусу, перебуваючи під дією якихось хитрих чарів, що розв’язали йому язика…
Але ні! Тут щось не так. Екзорцизм розривав усі зв’язки з Потойбіччям і знищував чаклунський дар, проте не знімав захисту від підкорення чужій волі. Такий захист, хоч і встановлювався з допомогою маґії, мав цілком немаґічну природу; це була надбана властивість розуму, стійка до будь-яких чарів, за винятком прямого інфернального впливу. Ніхто не міг видалити цей захист, не знищивши саму особистість разом з усією інформацією, що її вона мала, тому в Інквізиції полонений слуг Нижнього Світу допитували шляхом застосування витончених фізичних та психологічних тортур, фактично вибивали з них потрібні відомості. Ларсона ж ніхто не катував, йому навіть не погрожували насильством — а проте, він співав, як соловейко, і не міг зупинитися, поки не давав повної й вичерпної відповіді на поставлене питання…
— Як ви… змусили мене… говорити? — ледве витиснув із себе Ларсон.
Принцеса Інґа знизала плечима.
— А це вже не до мене. Якщо чесно, я й сама нічого не розумію. — Вона опустила погляд кудись униз. — До речі, котику, можеш відпускати його. Я вже закінчила допит.