Квітка кохання

А стару – хай… Бобик. 20.9.1979 р. БАЖАЮ ЩАСТЯ Я вам бажаю радощів і щастя, Щоб ви були завжди, як тепла піч, А день здававсь хвилиною кохання, І так завжди, як прийде ніч. 13.12.1988 р. ЛІТО В СЕЛІ Літо запахом акацій Увірвалося в село І букетом білих грацій Все навколо загуло. Білолисті осокори Поставали у саду, Підглядають з-за комори На дівчину молоду. А кленочки кучеряві Засоромлено тремтять, Бо їм хочеться злегенька Теж ту дівчину обнять. Ну а Сонце задивилось На черемху у садок, І попленталось тихенько Певно спати десь в лісок. 17.5.1983 р. БЕРЕЗА І ТЕРЕЗА Гриць, як Місяць заліз на Березу, Взяв з собою чорнила-вина, І забувсь про грудасту Терезу, Що залишив десь біля «Млина». – Та й навіщо йому та Тереза, Чи ж не вип’є ту пляшку він сам? А як пити не буде Береза То можливо, залишить і нам. 15.5.1983 р. ТЕБЕ ШУКАЮ Теплим літом з твого личка, Мов з неба війнуло, І від того моє серце Тут же спалахнуло. З того часу, моя люба, Спокою не знаю, І тебе, неначе долю, Все життя шукаю. 5.7.1979 р. БОГ І ЧОРТ Кажуть, це давно було, За царя Гороха, Як на світі не було Ні чортів, ні Бога. А Титани лиш одні Тішились ночами, Що тримали цілий світ На собі плечами. А щоб Бог не нудивсь сам, На Говерлу в шортах, Хтось до нього підіслав Спритненького чорта. Тож росли вони разом, В небесах витали, І друг другу, як могли Всим «допомагали». От й рішили ті разом Сотворить Планету, Щоб могли вітри шуміть, Мріяти поети. В ті часи на вітер слів Хлопці не кидали, Бо ще вітру не було І людей не знали. А сказали: – «Годі спать»! Тут же і за свічку; Бог узявся день ліпить, А нечистий – нічку. А як чорт відчув, що день От-от вже близенько, Тут же в небо закотив Місяця хутенько. Кожен з них творив своє: Бог – тепло, чорт – холод, Правду – Бог, неправду – чорт, Бог – їжу, чорт – голод. В час, як Бог творив добро, Чорт ліпив холеру, Хоч ще Бог тоді й не знав Що сотворить Єву. Потім стали мізкувать, Що робити далі: Землю, гори і поля, Чи моря безкраї? Сперечались цілий день, А як згусли тучі, Тут же Бог зліпив поля, Чорт – моря і кручі. А коли прийшла весна І з’явились квіти, Бог на волю з рукава Випустив ще й вітер. Хай розносить запах той Він по всьому світу, Щоб раділи люди всі – Тому дивоцвіту. Ще пройшло багато літ Й Бог створив Адама, А за ним з його ребра Появилась дама.. Правда, ще не вміли ті Пить і матюкатися, Бо горілки не було І жінок кохатися. Ото, якось хлопці сіли В полі під вербою, Й вирішили поділити Світ весь між собою. Бо як чорт, гляди, чортяче Щось тайком осліпить, Як Бог тут же чорноту ту Сонечком освітить. Так ото вони літали Й разом все робили: Бог ростив у полі груші, Чорт трусив щосили. Ще пройшло чимало років, Всіх і не злічити, Як рішили ті браточки Порізнь в світі жити. Бог піднявся над землею Й в небеса полинув, Ну а чорт непосидющий На землі волинив. Народились в того чорта Вже і чортенята, Ну геть всі пішли у тата – Що вже хвіст, очата! Не намилується батько В теплі ночі літні, Хоч і чорні та хвостаті – А все ж дітки рідні. Аби кожному з них дати Батьківську пораду, То ж рішив він всіх зібрати На сімейну раду. – Ви давно уже дорослі, – Так почав розмову, – То ж пора уже вам, дітки, Мати власну мову. Хто з вас стане наймудрішим, Обіцяю, літом Того з вас я і призначу Володіти світом. Та для того, щоб стать першим, Тре’ таке створити, Щоб як вип’є хто те пійло, То не міг ходити. І сказавши все це, тут же Залетів у бодню І неначе провалився Він в земну безодню.