Квітка кохання

Бо коли бурчить у шлунку, Вибач, не до поцілунку. 30.3.1995 р ГОРІЛКА І МИША Говорять: горілка – то зло найстрашніше. – О, ні! То неправда, – вигукує Миша, – Коли випиваю я склянку велику, То навіть Коту можу врізати в пику. 6.1.1990 р. ПАРТОКРАТУ Букваря скурило, стерво, Перепортило дівчат, А тепер сидить десь зверху, Ще й береться всіх повчать. 24.1.1992 р. СВІТАНОК Ніби білі журавлі, Мчить Світанок по ріллі, А за ним в гофре-спідниці Мчать веселі сніговиці. І до діда-Морозенка: – Роздягай кожух хутенько, Глянь, які ми чарівні! Вибирай! Ми всі твої! 2.2.1988 р. БАТЬКО І МІСЯЦЬ Між хмарин, мов перстень, Місяць покотився І за сиву голову Татка зачепився. І від того часу В нашім білім світі Батько, ніби Місяць, Сивиною світить. 13.10.1970 р. ОЧИМА ДІТЕЙ – Як ти думаєш, – питає У Марійки Гоша, – Чому в пазуху до мамки Лазить дядько Мойша? А Марійка посміхнулась І сказала Гоші: – Бо у пазуху матуся Заховала гроші. 16.2.1988 р. БАБУСЯ ВПАЛА Бабуся на землю впала, І всі думки її пропали. 1.10 1988 р. ЛЮБОВ І БУБОН Мов веснянки в садку під віконцем, Цвітуть вишні на щічках твоїх, Що усипані цвітом і Сонцем, Щоб, хто гляне на тебе, радів. Щоб сміялося серце піснями І раділа душа від тепла, Що нарешті сьогодні, кохана, Що прохав я у тебе – дала… Б’ю я з радістю в бубон кохання, Хай живе твій любовний триптих. Я до тебе прийду на світанні Пити ніжність з криниць голубих. 4.5.1988 р. ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ Немов троянди, губоньки твої Настояні духм’яними медами. Тільки тебе побачу, солов’ї В мені весь час співають вечорами. А прийде ніч – оця нестерпна мить І посмішка полине разом з нами, І над полями тихо полетить, Щоб лікувать закоханих піснями. А прийде день і поле зашумить, І промінь посмішки завихриться у злеті, Щоб всі могли ще більш тебе любить За те, що ти живеш на цій Планеті. 3.2.19989 р. В ЧОМУ ПРИЧИНА? Як побачить мамка Рому, Тут же вмить біжить із дому. – Хто нам скаже: в чім причина? – Я скажу! – Кричить Ірина. – То яка? – До Іри Тома. – Бо немає татка дома! 8.6.2006 р. ПРО ШАНУ ВЕТЕРАНУ Можливо критики сердиті Мене почнуть критикувати, Що теми в мене надто збиті, Що менше тре’ про секс писати. Проте людина – не машина, І вибачте, не автомат, Їй треба море, апельсини, Й навіть Ліра, так сказать. А ваші теми войовничі Про ветеранів, про війну, Вже, мов кілком б’ють всіх по пиці, Хоч ще і я про них пишу. Бо в темах ваших робітничих: Копав, довбав, від втоми впав, Вже потемніли наші лиця, Від їх цілунків і забав. Хотів би в ніжності купатись, Коханням душу молодить, А не війною всіх лякати, Коли і так усе горить. Ми всі з роками ветерани: І продавці, і кухарі, Чому ж державній банді шана, А нам – трудягам – костилі. Усім підряд віджившим слава, Крім селянина й коваля, Хоча на їх руках могутніх, Завжди трималася земля. 20.12.1979 р. ПОГЛЯД, ЯК ВОГОНЬ У неї погляд, як вогонь – Наскрізь пронизує всю душу, Що тут же вмить зникає сон І душу щось… трясе, як грушу. 24.6.1992 р. ПОСАДНЄВУ І. О. Добряку, весельчаку І просто добрій людині Хіба пройдете ветерана, Щоб не зробить йому уклін? За те, що ще цвітуть тюльпани Й росте під вікнами жасмин. Хіба пройдете ветерана, Як чути шепіт в полі вільх, Як поруч з вами йде кохана, І що не слово, то і сміх. Хіба пройдете ветерана, Щоб не зробить йому уклін, За те, що ще живуть дівчата І чарівний вечірній дзвін. 21. 11. 1979 р. ПОЕТУ – КОМУНІСТУ