Квітка кохання

З того часу на Планеті Люди матюкаються, А чорти, що на Олімпі, Лише посміхаються. З того часу так як чорт, Так і недоторканий, І його ти не візьмеш, Бо сидить на троні він. Бо вони, оті чорти Стали депутатами, І від нас вони від всіх Накивали п’ятами... А тому ми все життя, Ніби всі за гратами, Тож й живемо, як старці Й ходимо рогатими. Те що правда, то є правда, З чортом – «молодіють», Бо й порядні вже жінки Перед чортом мліють. В чорта – гроші, в чорта – кайф Тут же при потребі, А що в Бога? Тільки – рай, Та і то на небі. Бо як гляну на браточків І на їхній апетит, Зразу видно, що не дасть вам Навіть льоду той бандит. Цей свій Трон вам не уступить, Хоч ти в нього з пушки дуй, Як у Лівії Каддафі, Тож робити що? Мізкуй! Тож і пийте, веселіться, Мужички горбатії, Поки й вас поставлять раком Біля теї братії. 26.03.2011 р. АБИ СХОВАТИ НЕДОЛІКИ Аби сховать всі неполадки, Бог дав жінкам всім шоколадки. 9.9.2008 р. ВІРШІ, ЯК ПТАХИ Мої вірші летять, як птахи, І їх мені не зупинить, Вони, як Мотрі і Домахи, Коли пора приходить жить. Вони не бісяться від жиру І всі вони в мені живуть. І їх не треба, як кобилу За хвіст із озера тягнуть. В ЦЕХУ Робочий день ввійшов у ритм Й верстати дружньо заспівали, А виконроб і бригадир Всім калькуляції складали. І так завжди, так кожен день Так як наряди, так – скандали. 13.12.1988 р. ЯКЩО ВМІЄШ ПИСАТЬ Як чорний віл я працював, Діток професії навчав, А план писати не встигав, То й доведи, що працював? А інший майстер тільки й знав Що плани цілий день писав. І поки плани ті писав, То часу вчить дітей не мав. Зате начальсво «о-го-го!», У приклад ставили його. Отож, як будеш план писать, То можеш і не працювать. 28.11.1988 р. ДИВЛЮСЬ Я НА ЗОРІ Дивлюсь, як на зорі, Я в очі твої, Які мене манять, Як сонні гаї. Дивлюсь, мов на диво, Немов на вогні: Які ж вони ніжні, Які чарівні! І поки їх вогник Ганяє нам кров, То житиме вічно На світі любов. 20.10.1979 р. ЧОРНІ ДУШІ Всі стали занадто «культурними» І злими, неначе хорти, А тих, які сіють і орють – Уже й не вважають людьми. Й хоч душі начальників часом Чорніші, як в бочці мазут, Та їм нагороди із «квасом», Для їх і концерти дають. 28.11.1988 р. ЛЕТЯТЬ ЛЕЛЕКИ Гуляє де-не-де ще літо На вітах біленьких беріз, А під вікном веселі квіти Манять до себе білих кіз. Порозлягались георгіни Й до чорнобривців потяглись, І заглядають, як мальвіни, В ліс задивившися кудись. А з яблунь яблука гукають, Вогнями розових надій, А високо над полем в небі Летять лелеки в царство мрій. Стало і сумно і журливо, З’явились хмарки в небесах, І осінь в платті з жовтих квітів Пішла гуляти по садках. 19.9.2007 р. ШАНУЙМОСЯ! Скільки нам ще залишилось На землі цій сновигать, То ж давайте, люди добрі, Хоч себе ми поважать. ДЕ КОНФЕТИ? Як у дім щось попадало, Все дружині заважало. А щоб те не заважало, То вона все те з’ їдала. Потім ходить і питає: – Де конфетки, ти не знаєш? – Знаю! – їй кажу, – відстань, В туалет піди заглянь! 12.1.1990 р. ЧИЙ ТО ПОРТРЕТ? Очі зелені, зелене лице, Кругле таке, ніби в курки яйце, Зуби жовтющі, як ікла в кнура, А коли сунеться – ніби гора. Петя скривився: – То мабуть Бабай. Вася хіхікнув: – А може бугай? Вовочка сумно поглянув на гай: -То коли вип’є, мій дядько – Абай. 14.7.1989 р. КОЛИ БУРЧИТЬ У ШЛУНКУ Кіт веселий, волохатий Бігає навколо хати, Хоче Мурочку спіймати, З нею в жмурочки пограти. А вона: – Ти нагодуй, А вже потім і жартуй,