Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
У оповіданні «Сибір» Распутін дає хронологію російської імперської історії з належними нюансами. У ньому дуже важливе місце відведене козакам, які завоювали західний Сибір для Івана Грозного, так само, як і російським селянам, котрих змушували туди переселятися ще в XVIII столітті. «Сибір» — це твір, що звучить як пеан на вшанування Єрмака та інших російських «приборкувачів чужих земель», як сказав Микола Гумільов. Співаючи пісні на їхню честь, Распутін робить Єрмака мучеником за справу Росії, нагадуючи певною мірою Гумільова, котрий малював ангельські портрети російських генералів — завойовників Туркестану. Распутін не залишає жодних підстав для сумніву в тому, що завойовники Сибіру були героями: вони, зрештою, наражувалися на «стріли з чорним пір’ям» від місцевих мешканців і повинні були вести з ними рукопашні бої 15. У його описі походу Єрмака до Західного Сибіру зазначено, що «козаків було тільки п’ять сотень, а ворог налічувався тисячами і переміг би, якби російських сміливців не очолював Єрмак, людина з видатними здібностями полководця і лідера» 16. Один західний вчений подає трохи іншу версію цих подій: «У 1581 чи 1582 році загін Єрмака, який тепер збільшився до 1650 добре озброєних козаків, підійшов до місцевості біля річки Тура, щоб зустрітися з ворогом. Озброєні мушкетами й захищені кольчугою, вони легко перестріляли різношерсту армію, що складалася з татар, остяків і вогулів, озброєних мечами, списами та луками зі стрілами» 17. Оповідач Распутіна — простий чоловік, і, отже, прискіпливість до тієї чи тієї неточності здається педантизмом: від оповідачів російських сказів не можна очікувати точності. Проте нагромадження таких маленьких неточностей призводить до серйозних змін загальної картини.
Распутін визнає, що успіхи Росії в завоюванні Сибіру пояснюються російським самолюбством, але він це робить не з осудом (незважаючи на те, що він такий великий мораліст), а із захопленням 18. На його думку, росіяни є великим народом, і їхнє самолюбство було щастям для Сибіру. Без цього Сибір не став би частиною чудової російської спільноти, що є характерною рисою всіх земель, де поселялися росіяни. Распутін висловлює побажання, щоб місто Великий Устюг було вшановане в анналах російської історії, тому що воно було батьківщиною особливо великої кількості козаків. Так само, каже письменник, потрібно вшанувати Єрмака, Єрофея Хабарова, Василія Пояркова та багатьох інших. Распутін зовсім не згадує про жорстокість цих і інших козаків, якою характеризувався їхній важкий шлях через Сибір. У пам’яті місцевих жителів вчинки Хабарова й Пояркова не стерлися й через двісті років, — настільки вони були жорстокими. Спершу катували батьків перед очима їхніх дітей, а потім піддали дітей таким самим тортурам, від яких вони померли. Те, що таких завойовників треба вшановувати, як героїв, — це ще одне протиріччя в мораліста Распутіна. Він говорить про Атласова — «людину, яка завоювала Камчатку» («покоритель Камчатки») — з такою самою гордістю, з якою Пушкін говорив про генерала Єрмолова — завойовника Кавказу.
Распутін порівнює англійську колонізацію Америки з російською колонізацією Сибіру і зауважує, що, на відміну від англійців, росіяни не поневолювали корінного населення. Распутін визнає, що спроби поневолити народи, які жили в Сибіру, були, але їх негайно засудили влада й саме населення Росії. Читач залишається із враженням, що думка громадськості відігравала велику роль у російській історії; він читає, що в суперечках між корінним населенням і російськими поселенцями уряд Росії був на боці першого 19. Незважаючи на окремі випадки жорстокого поводження місцевих російських адміністраторів з корінним населенням, російські селяни, які поселились на новій землі, завойованій військовою силою, легко налагодили дружні стосунки з бурятами й тунгусами 20. Распутін неодноразово повторює, що колонізація Сибіру була добровільною, що місцеві мешканці радо вітали новоприбулих. Проте це була царська політика — примусити селян переселятись до Сибіру, щоб русифікувати цей реґіон. Принадою були звільнення від кріпаччини та податків. Отже, російський уряд у такий спосіб підтримував російських кріпаків коштом корінних мешканців. У цій ситуації навряд чи можливо, щоб останні вітали перших з розкритими обіймами.