Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
От жінка почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.
— Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!
Молилася вона сто днів, а на сто перший знайшовся в неї хлопчик.
Ріс він швидко, мов на дріжджах. Батьки тішилися ним, як найдорожчим скарбом.
Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.
Батько й мати занепокоїлися.
На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п’ятнадцять років, він раптом проголосив:
— Мамо, тату, не журіться, а купіть мені важкенну залізну палицю, бо я вирушаю в подорож.
— Навіщо?
— Вона правитиме мені за ціпок.
Здивовані батько й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.
Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув:
— Е-е-е-х!..
І враз обернувся на велетня.
Приголомшені й водночас зраділі селяни дали йому ім’я Таро-Силач.
Таро-Силач закинув палицю на плече й вирушив у путь.
Іде та йде, коли це бачить — чолов’яга котить здоровенну каменюку.
— Не заважай мені своїм камінням!— і Таро-Силач одним ударом палиці відсунув каменюку на узбіччя.
Незнайомий розгнівався:
— Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-Котикамінь, найсильніший у Японії?
І він замахнувся на Таро-Силача палицею.
Але Таро-Силач випередив його: розмахнувся своєю палицею, і незнайомий полетів, мов куля, в небо.
Таро-Силач глянув угору, почекав трохи, дивиться — Таро-Котикамінь уже на землі.
— Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?
— Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на службу!— склавши долоні докупи, благав Таро-Котикамінь.
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони пішли далі.
Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов’ягу з червоним храмом на спині.
— Уступися! Уступися!— гукнув Таро-Силач незнайомому й тицьнув залізною палицею в його ношу. Храм загуркотів й покотився на землю.
Незнайомий чолов’яга аж почервонів зі злості.
— Як ти посмів! А знаєш, що я, Таро-Храмоносець, найсильніший у Японії?— вигукнув він і зчепився з Таро-Силачем.
А той як схопить його за шию, як швиргоне геть від себе!
«Цікаво, куди він полетів?»— подумав Таро-Силач. Аж тут на рисовому полі знялися вгору бризки болота — певно, Таро-Храмоносець приземлився там.
— Ха-ха-ха!..
Таро-Силач і Таро-Котикамінь від реготу аж за животи схопилися.
А тим часом Таро-Храмоносець вибрався з болота і заблагав:
— Бачу, що ви — найсильніші в Японії. Візьміть мене, будь ласка, на службу!
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони втрьох пішли далі. Дивляться — край дороги сидить дівчина й гірко плаче.
— Дівчино, що сталося? — питає Таро-Силач.
— Як же мені не плакати, коли в нашому селі страшне чудовисько дівчат викрадає?
— Заспокойся, ми його провчимо!
Разом зі слугами Таро-Силач зайшов у дім дівчини.
Опівночі, завиваючи, як вітер, прикотилося у двір величезне чудовисько.
Перший кинувся до нього Таро-Храмоносець — чудовисько його проковтнуло. Тоді зчепився з ним Таро-Котикамінь — і його не стало.
— Ну що ж, тепер ти матимеш справу зі мною!
Таро-Силач розмахнувся палицею і садонув чудовисько в живіт.
— О-о-ой!..— простогнало воно, виплюнуло двох велетнів і сконало.
— Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!..
Батько й мати дівчини на радощах аж плакали.
А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.
Арабський Схід
ПРО АЛАДДІНА І ПРО ЧАРІВНУ ЛАМПУ
Арабська народна казка
Розповідають, нібито в одному з міст Сходу жив собі бідний кравець і мав він сина, якого звали Аладдін. Син цей змалку ледарював, тож коли йому минуло десять років, батько вирішив навчити його якогось ремесла. А що був він дуже убогий і не міг віддати сина в науку до майстра й платити йому, то взяв хлопця до себе в крамничку й став навчати кравецької справи. Однак Аладдін уродився шалапутом і звик цілісінькими днями вештатися з такими ж ледачими, як сам, хлопцями; він не міг всидіти в крамничці, а тільки того й чекав, щоб батько подався до якогось замовника,— і тоді кидав крамничку й біг гратися з пустунами-приятелями.
Ніхто не міг присилувати Аладдіна слухатися батька, сидіти в крамничці й навчатися ремесла. Батько і вмовляв його, і сварив, та все було марно. І він занедужав з горя й незабаром помер. А синові хоч би що — байдикував, як раніше.