«Ілюстрована Історія України»

Коли галери стрінуть козаків на морі в день, то тут справа труднїйша: Турки розпочинають сильну стрільбу з гармат і розганяють козаків як шпаків; одні тонуть, иньші тїкають. Але знов як візьмуть ся до бою, то вже тримають ся—одні стріляють, другі набивають руш-ницї й по кождім вистрілї подають товаришам; стріляють, добре — але гармати турецькі чинять козакам великі шкоди, так що в такій стрічі гине добрі дві третини козаків, рідко коли вер-неть ся половина. За те хто вертає—приносить богату здобич: шпанські й арабські червінці, коври, золотоглави, шовкові матерії ріжні.

Так оповідає Боплян. В піснях народнїх в живій памяти заховали ся оповідання про сї походи. Малюєть ся в них і галера турецька, на котрій працюють заковані невільники українські (в думі про Самійла Кішку).

Живо і сильно описують незнані нам на імя старі поети народні страшнї бурі чорноморські, де загибали не раз цїлими десятками, козацькі чайки безвістно (в думі про бурю на Чорному морі).

Саме роки по скінченню московських походів були найгорячійшим часом тих козацьких походів на море. Що року по кілька разів вибераєгь ся козаччина на море, забігаючи так далеко, як перед тим не важила ся, та сміло кидаючи ся на фльоту турецьку. 1613 року козаки два рази ходили на море і починили великі шкоди в землях турецьких, оповідає Жолкевский. Султан вислав чималу фльоту свою, галери і чайки, до очаківського порту, щоб погромили козаків, як будуть вертати, повоювавши кілька кримських городів; та вийшло навпаки, бо замість Того що мали Турки їх громити, вони самі придибали нічним ділом необачних Турків і погромили. На весну (1614) козаки вибрали ся знову на море, але сим разом не пощастило: розбила їх буря. Але козаки тим не журили ся і на лїто вибрали ся вдруге; було їх коло двох тисяч, значить з сорок чайок. Переплили Чорне море навпростець під Трапезунт і почали пустошити тутешнє побереже, засіяне богатими містами і селами, що жили тут безпечно, не знаючи страху, „бо від коли Турки посіли Малу Азію, не було тут ніколи трівоги", пише тойже Жолкевский. Утікачі Турки були козакам за провідників і вони тут швендяли скрізь. Напали на Синоп, роскішне місце, прозване „містом коханків"; здобули тутешній замок, знищили залогу, спалили великий турецький арсенал—всякі кораблі, галери, галїони. Перше ніж встигла зібрати ся на них місцева людність, забрали здобич і пустили ся назад. Султан, почувши таку пригоду, впав в страшенний гнїв, велїв повісити великого візира (головного міністра) — насилу жінки і донька султанські випросили йому житє. Знову кораблі турецькі поплили ловити козаків під Очаковим. Але козаки довідали ся про се завчасу і розділили ся на дві партиї: одні вийшли на беріг за Очаковим далі на схід і задумали на валках перетягнути чайки через землю в Дніпро повище Очакова; та напали на них Татари і козаки багато людей і здобичи потратили, одначе вернули ся до дому. Иньша партия пішла пробоєм через Очаківський лиман; теж стратила богато здобичи: самі своїми руками мусїли кидати її в воду, щоб облекшити свої чайки; але пробили ся. Турки зловили тільки двадцять козаків і післали їх до Царгороду, аби було на кім зірвати серце: як прийшли люде з Трапезунту до султана, плачучи ся на козаків—видано їм тих козацьких бранцїв, аби мали на кім помстити ся.