Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
Що я накоїла? На що я прирекла свій загін? Я вже полізла вниз, та вдарилася черевиком об щось м’яке.
— Лізь! — загарчав Гейл.
І я знову опинилася на платформі, допомагаючи Гейлу видертися нагору та вдивляючись у темряву, чи не зосталося там іще когось.
— Усе, — розвернувши мене до себе обличчям, похитав головою Гейл. Його однострій був подертий, а на шиї зяяла рана.
Знизу долинув людський зойк.
— Хтось іще живий, — вмовляла я.
— Ні, Катніс. Це все, — мовив Гейл. — Там тільки мутанти.
Я не хотіла з цим миритися й посвітила вниз ліхтариком, вмонтованим в автомат Кресиди. Далеко внизу я роздивилася Фінея, який повис на драбині, а три мутанти роздирали його на шматки. Коли один із мутантів відхилив голову назад, щоб зробити останній — смертельний — укус, сталося щось дивне. Я немов перетворилася на Фінея, і перед моїми очами пропливли спогади з його життя. Щогла корабля, срібний парашут, сміх Магс, рожеве небо, змайстрований Біпером тризуб, Енні у весільній сукні, хвилі б’ються об скелі… Кінець.
Вихопивши з-за пояса «Голо», я насилу вимовила: «Ягода, ягода, ягода». А тоді впустила його вниз. Притиснулася до стіни разом з іншими, і в цю мить із каналізації на платформу посипалися уламки каміння, рештки мутантів і шматки людської плоті.
Щось клацнуло — Полідевк зачинив люк у каналізацію. Полідевк, Гейл, Кресида, Піта і я. Більше нікого не лишилося. Можливо, пізніше до мене повернуться людські емоції, але зараз мною керував тільки тваринний інстинкт — урятувати живих.
— Зупинятися не можна.
Хтось дістав бинт, і ми перев’язали Гейлові шию. Допомогли йому підвестися на ноги. Тільки одна постать не зрушила з місця — так і стояла, мов прикута до стіни.
— Піто, — мовила я. Але він нічого не відповів. Заціпенів? Я підповзла до нього, прибрала від обличчя руки в кайданках. — Піто!
Його очі здавалися чорними, зіниці розширилися — де поділася їхня блакить? М’язи на зап’ястях напружилися, затверділи, немов металеві.
— Покиньте мене тут, — прошепотів він. — Я не витримаю.
— Ні. Витримаєш! — мовила я.
Піта похитав головою.
— Я не володію собою. Я зараз збожеволію. Як вони.
Як мутанти. Як скажені тварюки, які хочуть перегризти мені горло. І зрештою за таких обставин я буду змушена вбити 'Піту. І Снігоу переможе. Моїми жилами запульсувала гірка ненависть. Сьогодні Снігоу вже забрав у мене надто багато друзів.
Може, це неправильно, може, це самогубство, але я зробила те, що підказало мені серце: нахилилася й поцілувала Піту в губи довгим пристрасним поцілунком.
Він затремтів, але я не відступалася — цілувала його доти, поки мені не забракло повітря. Мої руки ковзнули до його зап’ясть.
— Не дай йому забрати тебе в мене.
Піта здригався, намагаючись побороти кошмари, які атакували його свідомість.
— Ні. Я не хочу…
Я до болю стиснула його руки.
— Будь зі мною.
Його зіниці стали як маленькі крапочки, і знову засяяла блакить.
— Завжди, — пробурмотів він.
Я допомогла Піті звестися на ноги й мовила до Полідевка:
— Далеко ще до поверхні?
Він показав жестом, що вулиця просто над нами. Здолавши останню драбину, я відчинила люк і опинилася в службовому приміщенні чийогось помешкання. Я саме підводилася на ноги, коли до кімнати увійшла жінка. На ній був яскравий шовковий халат з екзотичними птахами. Її пурпурове волосся було пухнасте, немов хмаринка, й оздоблене позолоченими метеликами. У руці вона тримала надкушену сосиску, напомаджені губи масно виблискували. З виразу її обличчя я зрозуміла, що вона мене впізнала. Жінка розтулила рота, щоб покликати на допомогу.
Не вагаючись ні секунди, я прострелила їй серце.
РОЗДIЛ 5
Кого збиралася покликати жінка, залишилося таємницею, тому що ми, обшукавши помешкання, переконалися, що тут вона була сама. Можливо, сподівалася, що її почують сусіди, або хотіла заверещати просто від страху. В будь-якому разі її б ніхто не почув.
Це помешкання було ідеальним місцем для привалу, але ми не могли дозволити собі такої розкоші.