Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
— Можливо, ти й знав. А солдати з Округу 13 — ні,— відповіла я.
— Ти справді гадаєш, Джексон повірила, що ти виконуєш наказ Коїн? — здивувалася Кресида. — Звісно, що ні. Але вона довіряла Богзові, а він наполягав, щоб ти не верталася, рухалася далі.
— Я ніколи не розповідала Богзові про свої плани, — сказала я.
— Та ти розповіла усьому командуванню! — мовив Гейл. — Це ж була умова, за якої ти погоджувалася стати Переспівницею. «Снігоу вб’ю я».
Який зв’язок між переговорами, які я вела з Коїн, вимагаючи надати мені виняткове право вбити Снігоу по закінченні війни, і цією незаконною мандрівкою в Капітолій?
— Я хотіла його вбити, але не такою ціною, — мовила я. — Те, що відбувається зараз, це справжня катастрофа.
— Гадаю, згодом це назвуть успішним виконанням плану, — сказав Гейл. — Ми проникли у ворожий табір, довівши, що оборона Капітолія не найкраща. Про нас сповістили в усіх новинах. Тепер у місті хаос, а Капітолій кинув усі сили на наші пошуки.
— Повірте мені, Плутарх просто у захваті,— додала Кресида.
— Це тому, що Плутархові байдуже до жертв, — мовила я. — Головне — видовищні Ігри.
Кресида з Гейлом знову й знову намагалися мене переконати. Полідевк кивав на згоду. Тільки Піта мовчав.
— А що думаєш ти, Піто? — запитала я його.
— Я думаю… що ти досі не уявляєш, який вплив маєш на інших, — з цими словами він підняв вище закуті в кайданки руки й сів. — Ніхто з загиблих не був ідіотом.
Вони знали, що роблять. І йшли за тобою, бо вірили, що ти справді здатна вбити Снігоу.
Не знаю чому, але саме його слова переконали мене. Однак якщо Піта має рацію, — а він таки має рацію, — то виходить, що я заборгувала всім, і віддати цей борг можна тільки в один спосіб. Витягнувши з кишені паперову карту, я, сповнена рішучості, розпластала її на землі.
— Кресидо, де ми?
Крамниця Тигріс містилася за п’ять кварталів від Столичного кільця, а отже, і від резиденції Снігоу. Ми були дуже близько, та й «секрети» в цій зоні для безпеки мешканців резиденції були деактивовані. У нас уже є дещо для маскування, а якщо використати ще й хутряні вироби з крамниці Тигріс, то з’являється непоганий шанс дістатися резиденції непоміченими. А тоді що? Звісно, особняк охороняється двадцять чотири години на добу і оснащений камерами відеостеження й величезною кількістю «секретів», які активуються при найменшому русі.
— Нам потрібно виманити Снігоу з будинку, — мовив Гейл. — А тоді підстрелити.
— Він узагалі з’являється на людях? — запитав Піта.
— Не думаю',— відповіла Кресида. — Принаймні всі його останні промови транслювалися прямісінько з резиденції. А це було ще до того, як повстанці дісталися Капітолія. Гадаю, таким обачним він став після того, як Фіней публічно розповів про його злочини.
Саме так. Тепер не тільки тигріси ненавидять Снігоу, а ще й низка людей, які дізналися, як він учинив з їхніми друзями й родинами. Щоб виманити його з резиденції, потрібне диво. Наприклад…
— До мене б він вийшов, — мовила я. — Якби мене зловили. Він би точно зажадав публічної страти. Просто на сходах свого особняка… — я зробила паузу, щоб народ перетравив мою заяву. — Тоді Гейл зможе сховатися серед публіки та пристрелити його.
— Ні,— похитав головою Піта. — В цьому плані забагато «але». Снігоу може вирішити не вбивати тебе, а віддати на тортури, щоб отримати інформацію. Або ж накаже катувати тебе публічно, а сам сховається. Або ж уб’є тебе в особняку і тільки тоді виставить твоє тіло напоказ.
— Гейле? — обернулась я до Гейла.
— Занадто серйозне рішення, щоб приймати його, не обмізкувавши. Можливо, у крайньому разі, якщо все інше не вдасться… Треба ще поміркувати.
В тиші, яка запала, ми почули над головою тихі кроки Тигріс. Мабуть, час зачиняти крамницю. Тигріс замкнула двері, можливо, захлопнула ставні. За кілька хвилин панель на верхівці сходів ковзнула вбік.
— Піднімайтеся сюди, — почувся рипучий голос. — Дам вам поїсти.
Це вперше відтоді, як ми тут з’явилися, вона заговорила. Не знаю, чи це в неї від народження, чи виробилося за роки практики, але й муркотіла вона, як кицька.
Коли ми вилізли сходами нагору, Кресида запитала:
— Ти зв’язалася з Плутархом, Тигріс?
— Ще ні,— знизала плечима Тигріс. — Він сам здогадається, що ви в безпечному місці. Не хвилюйтеся.
Хвилюватися? Та я відчула неймовірне полегшення з того, що мені не даватимуть прямих указівок з Округу 13, а отже, не доведеться їх порушувати. Або вигадувати неоковирні виправдання своїм діям за останні кілька днів.