Переспівниця

Тигріс загарчала — точно як Денді, зіскочила з крісла та зникла за довгими рядами хутра. Щось цокнуло й ковзнуло, а тоді Тигріс помахала рукою, поманивши нас за собою. Кресида поглянула на мене, ніби запитуючи: «Ти впевнена?» Та хіба у нас був вибір? Якщо повернемося на вулицю, нас чекає полон або смерть. Відкинувши хутро, я побачила, що Тигріс відсунула одну з панелей внизу стіни. В отворі виднілися кам’яні сходи. Тигріс жестом запросила нас усередину.

Все довкола кричало: «Пастка!» В якусь мить я запанікувала й обернулася до Тигріс, силкуючись упіймати погляд її жовтуватих очей. Чому вона нам допомагає? Вона не Цинна', який був готовий пожертвувати собою заради інших. Ця жінка — втілення капітолійської обмеженості. Вона була зіркою Голодних ігор, аж поки…

аж поки не перестала нею бути. Може, це воно і є? Гіркота? Ненависть? Помста? Власне, ця думка трохи мене заспокоїла. Жага помсти може жити в людині довго й горіти палко. Особливо якщо кожен погляд у дзеркало підживлює її.

— Снігоу викинув вас з Ігор? — запитала я. Тигріс нарешті глянула на мене. Мабуть, зараз її невидимий тигрячий хвіст невдоволено сіпнувся. — Бо ви ж знаєте, я збираюся його вбити.

Її уста розтягнулися, і я сприйняла це за посмішку. Переконавшись, що Тигріс не зовсім божевільна, я рушила вниз.

На півдорозі я наскочила на ланцюг — зачепила його, і сховок освітила флуоресцентна лампа. Це був крихітний підвальчик без вікон і дверей. З низькою стелею, але широкий. Мабуть, прохід між двома справжніми підвалами під помешканнями. Про існування цього місця майже неможливо здогадатися, хіба якщо зробити точні виміри. Підвал був холодний і вогкий, устелений безліччю шкур, які вже роками не бачили сонця. Якщо Тигріс не здасть нас, то сумніваюся, що тут нас хтось знайде. Коли я дісталася бетонної підлоги, мої товариші уже спускалися сходами. Панель ковзнула назад. Я чула, як зарипіли коліщата: до стіни підкотився вішак із хутром. Тигріс повернулася до свого крісла за прилавком. Її крамничка проковтнула нас.

І саме вчасно, бо Гейл уже ледве тримався на ногах. Ми зробили зі шкур ложе, зняли з Гейла усю зброю і вклали його на спину. В іншому кінці підвалу був кран, на землі кругла решітка — стік. Я покрутила кран, і у відповідь почулося шипіння, порскання, й нарешті полилася іржава вода, яка, втім, за кілька хвилин очистилася. Ми промили Гейлові рану на шиї, і стало ясно, що бинтів тут замало. Треба зашивати. В аптечці була голка та стерильна нитка, однак серед нас не було медиків. Мені спало на думку, що з цим найкраще впоралася б Тигріс. Вона ж стиліст, тому повинна знати, як працювати голкою. Але тоді в крамниці нікого не залишиться, та й вона уже й так багато для нас зробила. І я змирилася з тим, що сама найбільше пасую для цієї роботи, зціпила зуби й наклала шов — кілька нерівних стібків. Краси він не додасть, зате допоможе. Змастивши його антисептиком, я замотала рану бинтом. Дала Гейлові трохи знеболювального.