Переспівниця

Завдяки Полідевкові ми зекономили час — чимало часу, особливо в порівнянні з нашою наземною мандрівкою. Але годин за шість на нас накотила втома. Була третя ночі, і я вирішила, що в нас у запасі є ще кілька годин, поки відсутність наших решток під завалами не стане очевидною. Та й обшукати потрібно цілий квартал: а раптом ми намагалися втекти, наприклад, через шахту? Тільки тоді почнеться справжнє полювання.

Коли я запропонувала перепочити, ніхто не заперечував. Полідевк знайшов маленьку теплу кімнатку, нашпиговану різною технікою з важелями й циферблатами. На пальцях він пояснив, що ми повинні забратися звідси не пізніш як за чотири години. Джексон склала графік варт, і оскільки серед перших мене не було, я втиснулася в тепленьке місце між Гейлом і Ліг 1 і заснула.

Здавалося, минуло всього кілька хвилин, а Джексон уже трусила мене за плече й казала, що мені пора ставати на варту. Була шоста година, а о сьомій ми уже мали рухатися далі. Джексон нагадала, щоб я поїла, й попросила наглянути за Полідевком, який наполіг, що чергуватиме всю ніч.

— Він тут просто не може заснути.

Я нашорошила вуха, з’їла бляшанку картоплі з бобами та всілася на підлозі навпроти дверей, прихилившись спиною до стіни. Полідевк зовсім не спав і навіть не хотів спати. Мабуть, усю ніч він заново переживав ті п’ять років, які провів у підземному ув’язненні. Витягнувши з кишені «Голо», я таки спромоглася ввести наші координати й отримати зображення тунелів. Як я й очікувала, з наближенням до центру Капітолія з’являлося дедалі більше «секретів». Якийсь час ми з Полідевком уважно вивчали карту, намагаючись запам’ятати розташування пасток. Коли у голові почало паморочитися, я віддала «Голо» Полідевку й обперлася об стіну. Обвела поглядом сплячих солдатів — мій загін, моїх друзів. Цікаво, хто з нас іще побачить сонце?