Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Аж стало жаль його мені,
А так же бідненький старався,
Щоб забувавсь й про вихідні.
9.9.1988 р.
ЛЮБИТЕЛЯМ ЖИВОЇ КРОВІ
Дориченку С., Шабанову О.
Вчителько, ріднесенька моя!
Скільки ж крові випив з тебе я,
Ну, а скільки вип’ю – невідомо,
Якщо не відпустиш ти додому.
Але, певен, ще пройдуть літа,
Й кожен скаже: – Вчителько моя,
Ти прости, рідненька, за ті дні,
Коли ми були такі дурні.
4.10.1998 р.
СИСТЕМУ НЕ ПЕРЕРОБИТИ
Я в ідеальний світ повірив,
І у порядність всіх вояк,
А хто ж тоді мене, як гуся
Пограбував та ще й роздяг?
Хто обікрав мене і діток,
І з мене євнуха зробив,
Щоб я коханням не займався,
А імператору служив?
Хто вчив кричать хвалу убивцям,
Й весь день кулі й снопи в’язать,
От й докричались всі щасливці,
Отож нехай сопуть й мовчать.
Кохать – кричали – аморально,
Ну, а самі оті кнурі
Робили скрізь свої гуральні,
Й всю ніч «трудились» до зорі.
А хлопців, щоб не заважали
Їм обіймать дівочий стан,
В Афганістан всіх на котлети,
Або в Ірак десь, чи в Іран.
Така була радянська дійсність,
І що не вождь, то і – артист,
Але й сьогодні, як я бачу,
Все той же самий аферист.
От тільки вивіски вже інші,
І тут вже нічого робить,
Бо, щоб створить нову систему,
То треба і себе змінить.
9.9.1988 р.
ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД
Кажуть, що жінки ледачі,
А зайдіть ви в дитсадок,
Скільки там сопливих плаче,
Хто ж туди привів їх, хто?
9.9.1988 р.
ПРОЩАЙ, УКРАЇНО!
Були сусіди в нас і друзі,
Була і хата, і село,
А зараз що вам і сказати? –
Уже спаплюжили його.
Була в нас люба Батьківщина,
А зараз, що з того, що є?
Коли не бачить мати сина,
Який десь з торбами снує.
Куди ж тоді загонить влада? –
Не дай Бог ще зірветься блок.
Прощай тоді Верховна рада
І мій знедолений народ!
4.10.1988 р.
ВЕСЬ СВІТ – ВОКЗАЛ
Весь світ – вокзал,
Де всі виходять і заходять,
Де всі щось хочуть потягнуть,
І так усі без винятку народи,
Яких так любо об’єднала Русь.
Спішать всі взять,
А віддавать хто буде?
І врешті-решт, коли прийде кінець,
То що ж тоді вам скажуть люди,
Що за тих дурнів йшли на смерть.
5.10.1988 р.
НЕ ХОЧУ СЛАВИ
Я за життя не хочу слави,
Бо я не хочу, щоб мене, як Брежнєва,
Де треба і не треба – скрізь лизали.
27.7.2013 р.
КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ
Вже на схилі роки, вже на схилі,
Поспішаю, людоньки, вже я,
Але вас самих не залишаю,
Й замість себе вам дарую – солов’я.
І нехай усіх він вас чарує,
Ніжністю найкращих почуттів
Тими, що завжди в душі бунтують,
Коли ви стрічаєтесь в житті.
Хай же він вас ніжить і кохає,
Як говорять: у останній раз,
Хай він вас любов’ю надихає,
Так, як Сонце, так, як Місяць нас.
Хочу вам свій досвід передати,
Щоб у світ зійшли з мого щабля,
Й помилок ви тих не повторяли
Що ми робили їх щодня.
Я не знав ні вірності, ні ласки,
І завжди на мене хтось ричав,
І в руці, тримаючи указку,
Як індик він вічно нас повчав.
Боже ж мій! Куди ж дівались свідки?
Хто ж мене обскуб, як гусака?
А у мене ж ще маленькі дітки,
Й кожному ще треба молока.
Де мої ви, роки молодії,
І куди поділася весна?
Все життя трудився на Росію,
У якій я був за чужака.
Зупиніться люди, зупиніться,
Хай держава буде будь-яка,
Тільки ви занадто не крутіться
Їм за кусень хліба й буряка.
7.5.1988 р.
НАТІ
– Людина я, можливо, й дивна,
Але це як кому сказати,
Тому, як хтось щось в мене просить,
То як же можу я не дати?
27.7.2013 р.
НАЙСТРАШНІША – БАЙДУЖІСТЬ
Саме страшне в світі, Слава,
Це те, що ти байдужим став,
І що за пиво й кусень сала –
Навіть і сам себе продав.
4.10.1988 р.
ТУМАН І ОСІНЬ
У туман шовковий,
Де вогні горять,
Осінь одяглася
І пішла гулять.
Всім прикрила личко
Ніби в паранджу,
Із якою нині
Вже і сам ходжу.
Освіжила річеньку,
Освіжила лан,