Грішниці. Сфінкс

— Шофер?

— Ні, чоловік!

— Пробачте, сеньйоро, але я іншої думки. Вона, звичайно, дурна, бо про такі речі сторонні люди не повинні знати. Та й він уже не раз пробачав їй усілякі вибрики.

Старенька, вражена таким цинізмом, низько похилила голову. Амада сміливо глянула чоловікові у вічі й спитала:

— Отже, чоловіки й жінки мають однакове право на таку помилку?

Хакоб знизав плечима.

— Коли вже ти так наголошуєш, що в нас різна природа, я дозволю собі твердити, що у нас не однакові й почуття та права.

В очах Амади спалахнули вогники, але вона швидко опустила вії. Знов сиділа байдужа й неуважна, як завжди. Сліпа, котрій надокучила така розмова, та ще й при слугах, мовчки поклала на стіл виделку й ніж…

Спливали години. Амада хвилювалась. Ходила з кутка в куток, марно силкувалася заспокоїтись. Відчинила шафу й почала перебирати сукні. Мати, сидячи неподалік, з цікавістю розпитувала, які вони в неї та чи не попсувались, і все хотіла їх помацати. Хакоб, незважаючи на негоду, таки подався десь. Амада думала про ключ, що його поклала у вазу: хоч би не доржавів од дощу. О третій годині побачила, як Хоакіна швидко вийшла з дому, вся в чорному, тримаючи під рукою велику парасольку. Амада полегшено зітхнула. Тепер вона могла спокійно чекати вечора. Хмари розходяться, і на ніч дощу, мабуть, не буде.

Того дня вона вбиралася довше, ніж звичайно. Потім пішла до матері, щоб почитати їй вечірні новини. Почувала себе легко: за нею ж бо не стежила Хоакіна… Вечоріло. Тепер уже Амаді здавалося, що хвилини побігли швидко-швидко… Ніч несла їй неспокій, смуток і острах. Але що було діяти? І Амада безнастанно повторювала собі: «Я йому обіцяла, я обіцяла!..»

Сидячи вдвох з матір'ю за великим обіднім столом, вона трималася зовсім спокійно й невимушено, була навіть жвава. А проте весь час думала про своє. Яка разюча невідповідність між розбурханим світом її почуттів і цією спокійною затишною обстановок)! Неяскраве електричне світло, тьмяний блиск срібних ложок та виделок, неквапні порухи слуг, — усе це здавалось їй наче глумом. Чому б їй не кинути всім в обличчя, що вона — лицемірна? Не розголосити своєї таємниці?.. Амада картала себе, гнала геть гіркі думки, відчуваючи, що кров холоне їй у жилах.

Настала пора, коли треба було готувати матір до сну. Амада була, як завжди, дбайлива й турботлива, але пальці її дрібно тремтіли, застібаючи ґудзики на материній нічній сорочці… Нарешті звільнилась і кинулася до своєї кімнати, притискаючи руки до грудей.

А в цей час Марсіаль, не менш схвильований, спускався вуличкою, що виходила до садової огорожі. За хвилю дістався й до містка через струмок. Звідси можна було бачити все, що відбувалося навколо будинку. Він з острахом думав про небезпеку, яка могла чигати на нього цієї ночі, і вже каявся, що виблагав у Амади побачення в старій альтанці. Навіть удень, на службі, його не залишала думка про те, який може виникнути скандал, коли його застукають там з чужою дружиною! Власне, його любов зазнала стількох випробувань і розчарувань, що він уже й не мріяв про щастя. Твердо поклав собі, що ця зустріч буде останньою. Ще зранку хотів був попередити Амаду, щоб не чекала на нього, та спокуса жаданих любощів в отій альтанці виявилася сильнішою за обережність. А тепер він знову відчував страх, егоїстичний страх людини, яка не хоче зайвих тривог. Мало не повернув назад, але згадав про Хоакіну, про можливу засідку — і здригнувся від глухої нічної тиші. Повторював собі, що він мужчина, що Амада виявила більше сміливості, погодившись на це побачення, і що, зрештою, він має в кишені револьвер.