Замирення

У недоступній височіні, де небо набуло глибокої синяви, вона побачила щось подібне до поверхні, яка віддзеркалювала світло. Вона збагнула, що це лелеча зграя; сонце осявало біло-сіре пташине пір’я, коли чорногузи злетіли високо у небо, так суворо-цілеспрямовано прямуючи… куди? Вона не могла сказати, чи вони силувалися вирватися за межі свого ув’язнення, намагаючись відгадати той невидимий кордон, перш ніж його перетнути, або ж, як будь-які бранці, просто корилися півзабутому інстинкту.

Вона зупинилася, і Керманич теж зупинився. Вилицюватий чоловік, великоокий, пласконосий, смаглявий. Він був одягнений у джинси та червону фланелеву сорочку, а також чорну куртку і модні чоботи, які вона точно не обрала б для прогулянок цим пустищем. Директор Південного Округу. Чоловік, який був її слідопитом. Атлетичної будови, начебто, проте, доки вони перебували у Нуль-зоні, він став похилим, бурмочучи, оглядаючи кілька намоклих у воді, поморщених сторінок, які він врятував з якогось непотрібного звіту про Південний Округ. Руїна, уламок після кораблетрощі старого світу.

Він ледь помітив, що вона стала.

— Що таке? — спитав він.

— Птахи.

— Птахи? — Нібито це слово було йому незнаним чи не мало сенсу. Або жодного значення. Але хтозна, що стоїть тут за словами.

— Так. Птахи. — Годі витрачати на нього ще час, пояснюючи. Вона взяла бінокль, спостерігаючи, як лелеки змінили напрям, а потім знов і знов, але ніколи не втрачаючи стрункості польоту: химерний живий, плинний вихор у небі. Цей малюнок нагадав їй зграйку летючих риб, які виринають з води і знову стрибають туди, їхню дивовижну появу в Нуль-зоні з дна океану.

Споглядаючи її згори — чи усвідомлюють лелеки, що вони бачать? Чи повідомляють вони це комусь або чомусь? Дві ночі поспіль вона відчувала появу тварин, які підкрадалися до їхнього багаття, нудні та нечутливі датчики Нуль-зони. Керманич прагнув дедалі більшої нагальності, ніби те місце, куди вони прибудуть, щось означало, вона ж — хотіла отримати якомога більше даних.

Було кілька непорозумінь в їхніх стосунках з моменту, коли вони дісталися пляжу, особливо про те, хто тут відповідальний, і після того він заборонив називати його на ймення, вимагаючи, щоб вона зверталася до нього «Керманич», а не «Джон», що викликало у неї пошану. Деяким тваринам для виживання конче необхідні мушлі. Деяким цим тваринам без них просто не вижити.

Його дезорієнтації не гоїли гарячка і відчуття, за її словом, «сяйва», що він теж обробляється тут, перетравлюється і може перетворитися на щось інше, припинить бути собою. Тому, можливо, вона розуміла, чому він ховав себе у тому, що називав «мої теруарні сторінки», чому він казав неправду, нібито хоче знайти рішення, тоді як їй і так було зрозуміло, що він просто прагне бодай чогось знайомого, за що можна триматися.