Замирення

— Добіотичні часточки, — веселим тоном, хоч і не без астматичного присвисту, зволив пояснити Генрі. — Почварно-поторочна енергія духів!

Коли ж Сьюзен взялася підкріпити цю інформацію трохи задовгою лекцією про дзеркала та про сутності, що можуть із дзеркал визирати, та як можна глянути на щось краєчком ока й довідатися більше про його істинну природу, ніж коли подивишся прямо в лоб, Сол чомусь подумав, а чи не коханці вони, Генрі з Сюзанною. Оте її раптове бажання стати «сеансовою» частиною бригади могло мати досить прозаїчне підґрунтя. Це могло пояснити і їхній істеричний регіт отам, унизу. Хай то й неплідна думка, але особисто йому бажалося збути вечір у затишному товаристві Чарлі.

— До зустрічі нагорі! — мовив зрештою, коли йому урвався терпець, і пострибав цапком, долаючи по дві сходинки за раз. Хвилина — і вже й не видно тих двох докук. Хай плуганять собі помаленьку… Йому кортіло чимдовше порозкошувати нагорі самотою, без них. Як виповниться йому п’ятдесят, уряд пошле його на пенсію, обов’язково-примусово, але він сподівався і на той час зберегти добру нинішню свою форму. Попри напади гострого болю в суглобах.

Опинившись нагорі й лиш ледь-ледь засапавшись, Сол ощасливився, заставши ліхтарню в тому самому вигляді, в якому був її лишив: усе гаразд, лінзовий чохол висить над маяком, аби ніщо лінзи не подряпало й сонце не позбавило її кольору. Йому тільки й лишалося, що повідсувати запони над парапетом і впустити світло дня досередини. Лише на кілька годин віддавав він це приміщення Генрі.

Якось-то, саме з цієї вигідної для спостережень позиції, він був розгледів щось величезне, що хлюпотіло собі у водах ген за мілинами-банками, таку собі мовби тінь — тінище! — якусь сірість, але настільки густо-сіру, що вимальовувалися навіть обриси чогось товстелезного й гладенького на тлі водної синяви. Навіть подивившись у бінокль, Сол не спромігся визначити, що то було за створіння або чим воно могло обернутися, якби він повитріщався на нього досить довго. То так і не переконався зрештою, чи не розсипалося воно тисячею істот, виявившись зграєю якоїсь риби, а чи, можливо, змінилася різкість світла — і воно щезло як омана зору, звичайна оптична ілюзія. Коли порівнювати з тим, що було п’ять років тому, то тепер він таки дійшов душевної рівноваги там, де мав доти напруженість між тим, що він міг, а чого не міг знати навіть про тутешній, земний світ. Нині йому не потрібні були більші тайни за ті моменти, коли світ видавався десь таким дивовижним, яким бував у його колишніх проповідях. Оце й маєш добру бувальщину, якраз підхожу, щоб розповісти там, у сільському барі, бо ж саме таких бувальщин і сподіваються від маячних доглядачів — якщо взагалі чогось від них сподіваються.