Помилка

Біля його ніг лежав Скотт, поруч із ним валялася ключка для гольфу, а під його головою розпливлася калюжа крові.

«Ось що трапляється, коли зраджуєш», — наче прошепотів хтось мені у вухо.

Ось до чого це призводить.

І тоді я зробила найрозсудливіше з того, що могло спасти мені на думку: відсахнулася від вікна й затулила обличчя руками.

Скотт лежав на землі нерухомо.

І це — через мене.

Не встигла я вийти із заціпеніння та звикнути до нової, лячної реальності, як мене вразила ще одна думка.

А може, Пол оскаженів настільки, що й на мене нападе?

Усвідомивши нагальну доконечність побачити, що робить Пол і де він є, я хутко повернулася до вікна.

Що за чортівня?!

Біля впалого мотоцикла Скотта стояло авто Пола з увімкненими фарами. З жахом я побачила, як Пол заштовхав Скотта на заднє сидіння «тойоти»; при цьому мені здалося, що Скотт, забившись головою об двері, тихо застогнав.

Що ж Пол замислив?

Стряхнувши з себе заціпеніння, я кинулась униз по сходах, бо вже не могла просто так стояти й спостерігати. На ходу я поспіхом згадувала, як робити штучне дихання. Ага — з рота в рот. Уже біля дверей я раптом збагнула, що на мені немає одягу, і кинулася назад, нагору.

Хапливо вдягаючи джинси та футболку, я почула, як хряснули двері авта й верескнули на мокрому асфальті колеса.

Я знову кинулась до вікна.

І тільки й устигла побачити, як авто Пола рвонуло з провулку.

У грудях нило, а голова йшла обертом. Коли я дивилася на підфарники «тойоти», які швидко розчинялися в темряві, на думку мені спало запитання:

Поле, куди ти повіз Скотта?