Помилка

Я подумки вилаяла себе за те, що не написала прижиттєвого заповіту, щойно заднє колесо мотоцикла занесло, коли ми в'їжджали при в'їзді на автостраду Соу-Мілл-Рівер-парквей. Коли ж ми виїхали на автостраду, то Скотт дав такого чаду, що я подумала: «Усе, гаплик!»

Я відсапнула й наважилась розплющити очі тільки тоді, коли мотик стишив хід: то ми з'їжджали з автостради Генрі-Гадсон-парквей до Рівердейлу — елітного мікрорайону в Бронксі.

Несамовито ревучи, наш мотоцикл злетів униз схилом і вповільнив рух лише тоді, коли ми виїхали на вулицю з темними особняками, що ховалися за високими парканами та воротами. Спалахнула блискавка, і в її світлі я побачила неподалік широке срібне плесо річки Гудзон, а на протилежному боці, якраз напроти нас, — величні постаті берегових скель Нью-Джерсі.

— Мерщій, Лорін, — сказав Скотт, несподівано зупиняючи мотик і зіскакуючи з нього. Махнувши рукою, щоб я йшла слідом за ним, він закрокував по брукованому під'їзду до величезного, як супермаркет, особняка в колоніальному стилі.

— Ти тут мешкаєш? — гукнула я йому, скидаючи шолом.

— Типу мешкаю, — відповів Скотт і знову махнув мені рукою, щоб я не відставала.

— Тобто?

Я пішла за ним до окремо розташованого гаража на три авта, який майже не поступався розмірами самому будинку. Усередині стояли «порше», «бентлі» та «феррарі» того самого кольору, що й мотик Скотта.

— Невже вони — твої? — вражено спитала я.

— Якби ж то, — відповів Скотт, підіймаючись сходами. — Вони, скоріше, мої підопічні. Просто я сторожую будинок свого друга, от і все. Ходімо, зараз я принесу рушники.

Я пройшла слідом за ним до невеличкого помешкання на кшталт мансарди, розташованого над гаражем. Перед тим як зайти до ванної, Скотт відкрив дві бляшанки пива «Будвайзер» і ввімкнув музику. Крізь панорамне вікно було видно збурену штормом річку, і цей пейзаж скидався на величезну картину.

Кинувши мені пухнастого рушника, Скотт завмер в одвірках ванної, ніби вражений у серце моєю красою. Точнісінько так він дивився на мене в коридорі, на стоянці та на сходах у робочий час.

У його мигдалеподібних очах відбилося щось схоже на благання.

Уперше я наважилась відповісти поглядом на погляд. І відсьорбнула холодного пива.

Та раптом випустила бляшанку, бо збагнула, наскільки сильно приваблював мене Скотт. Просто божевілля якесь, їй-богу. Колись, іще школяркою, на літніх канікулах у СпрінґЛейк, я познайомилася на Джерсі-Шор з одним хлопцем. Він здавав напрокат велосипеди, і, скажу вам, мабуть, жоден знаменитий гонщик-велосипедист не тренувався того літа так заповзято, як я.

Й одного разу, у п'ятницю, що стала найцікавішою та найважливішою п'ятницею з тих, які мені доти довелося пережити, цей хлопець запросив мене провести з ним вечір на пляжі.

У кожного в житті неодмінно буває хоч один щасливий момент, еге ж? Мить, коли якимось магічним чином ненадовго поєднуються краса навколишнього світу й краса емоцій у твоїй душі.