Помилка
- Автор: Паттерсон Джеймс, Ледвидж Майкл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-962-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Помилка». Краткое содержание книги:
«Білий чоловік? — подумала я. — Неймовірно. Цього не може бути! Напевне, просто збіг обставин».
Від несподіванки я аж рота роззявила, але швидко його закрила, бо коп підозріло вп’явся в мене очима.
— А хіба не тут здають аналізи сечі? — пробелькотіла я, задкуючи.
Через кілька хвилин я вже неслася на південь по магістралі Бронкс-рівер, до упору тиснучи на газ. «Просто заїду на хвильку й одним оком подивлюся, що там трапилось, — подумала я, виїжджаючи на Фордгем-роуд. — Причин хвилюватися ж немає. Дурниці, їй-богу. Який стосунок має Скотт до злочину, скоєного в Бронксі? Жодного. Мабуть, він зараз у якомусь шпиталі, і йому там лікують рани й синці. Невеличкі рани й маленькі синці», — заспокоювала я себе.
Виїхавши на Фордгем-роуд, я проминула напис над розбитим ліхтарем. Напис оповіщав: «Бронкс повернувся». «А де ж він раніше був, цей Бронкс?» — подумала я, витріщившись на залізні жалюзі іспанських крамниць одягу, серед яких де-не-де траплялися кафе та ресторанчики швидкого обслуговування мережі «Тако Бель».
Побачивши табличку «Джером-авеню», я різко звернула праворуч — й одразу ж щосили натиснула на гальма «міні-купера».
Розділ 16
Ніколи раніше не доводилося мені бачити так багато копівських машин, що належали до нью-йоркського відділка поліції. Вони вишикувалися на тротуарі та під естакадою, як повозки переселенців у вестерні «Караван». Від їхніх жовтих, синіх та червоних мигалок мені аж в очах заряботіло. Довкола було так багато жовтої стрічки, якою зазвичай окреслюють місце злочину, що здавалося, наче подружжя художників-модерністів Крісто й Жан-Клод вирішили здійснити «інсталяцію» в жовтих та чорних тонах безпосередньо в Бронксі.
«Не зупиняйся», — прошепотів мій унутрішній голос. Можливо, саме цієї миті якийсь хірург із відділення невідкладної допомоги накладає шви на рани Скотта. А може, Пол уже навіть устиг відвезти його додому.
«Ушивайся з цього триклятого провулка зараз же! Бо якщо залишишся, то вскочиш у халепу, велику халепу!» — знов озвався внутрішній голос.
Але я не могла просто так узяти й поїхати. Мені треба було впевнитись. І почати діяти відповідально — від цього моменту.
Я рушила прямо туди, де панувала метушня й бігали копи.
Худорлявий сивочолий поліціянт, котрий спрямовував машини в об'їзд огородженої ділянки, перелякано вирячився на мене, коли я зупинилася, ледь не наїхавши на нього.
Щойно я буквально випала з дверцят, він потягнувся був за кайданками, та коли я засунула руку в сумочку, то різко передумав і вхопився за пістолет системи «ґлок».
Але в цей момент я витягнула його.
Тобто мій поліційний жетон.
Той золотавий жетон, що його вручили мені у відділку нью-йоркської поліції, призначивши на посаду детектива.
— Трясця твоїй матері… — зітхнув із полегкістю сивочолий коп і, піднявши жовту стрічку, жестом покликав мене до себе. — Ти що, не могла відразу сказати, що приїхала по роботі?!
Розділ 17
Уже сім років я працювала в поліції, а останні півтора року — детективом першого класу у відділку вбивств Бронксівського району. Зі сказаного цілком природно випливає, що Скотт Тайєр був моїм колегою. Він працював детективом третього класу в антинаркотичному відділі.
Що можна зауважити стосовно цього?
Тільки те, що в нью-йоркській поліції теж трапляються романи.
Пригнувшись, я пройшла під стрічкою та рушила до сліпучих прожекторів, установлених у сквері відділом освітлення місця злочину. Може, це на мене хвилювання так вплинуло, не знаю, але ще ніколи в житті не доводилося мені бачити настільки жахливо-химерного місця злочину й такої великої кількості похмурих поліціянтів. А за час моєї роботи в поліції мені таких місць довелося перебачити ой як багато.
Проминувши імпровізовані турніки та накреслені на стіні ворота для гри в гандбол, я зупинилася в темряві якраз перед яскраво освітленим фонтаном. Він був такий старий та закіптюжений автомобільними вихлопами, що граніт, з якого його було збудовано, здавався чорним.
Накинута поверх фонтана блакитна поліетиленова плівка наполовину плавала у воді, прикриваючи собою щось. «Що ж там — під плівкою?» — подумала я.
Навряд чи то був якийсь авангардистський витвір мистецтва в стилі подружжя Крісто.
Я аж підскочила від несподіванки, коли на волосся моєї потилиці, що вже стояло сторчма від передчуття біди, лягла чиясь велика й тепла рука.