Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
ЗАСНУЛИЙ В УЛОГОВИНІ
Цей отвір зелені, де джерело співає,
Черкаючи траву окриллями срібла,
Де сонце блискотить яскраве та безкрає, —
Це улоговина, просяяна дотла.
Спить молодий солдат — потилиця в катрані
Купається, уста відкриті; він приліг
Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,
І в зливі променів лежить блідий, мов сніг.
В ногах — ромашки. Він, як та дитина хвора,
Всміхається у сні до нездійсненних мрій;
Заснув і прохолов — здолала стужа й змора.
Природо, ти його заколиши й зігрій!
Він спить між квітами на луговім осонні,
І в грудях має він дві дірочки червоні.
Гійом Аполлінер
СОНЕТ
Ти мовчки прорекла обіцянки любові
коли поет ішов на бій під гул гармат
Трояндо я тобі вручаю аромат
жахних побойовищ печальний запах крові
Не цвівши вмерла ти не вмерши впала в рові
квітчай же армію розтерзана стократ
своєю пахкістю накрий полки хлоп'ят
на ложах бідних сни їм вичаруй казкові
Так тихо дощ іде Ніч ніжна Звідусіль
фатальних випарів і подихів звівання
як замаскований музика серед піль
на приструнках дощу мелодію кохання
так тужно виграю немов на прощавання
і передзвоном струн вгамовую свій біль
Робер Деснос
ПЕЙЗАЖ
Я про кохання снив. Я ще й тепер кохаю,
Та вже моя любов — не квіти весняні,
А полум'я слабе, що потухає в сні,
Немов одпочива край стежки в шумі гаю.
Я про кохання снив. Я ще й тепер кохаю,
Та вже моя любов — не буря, що вогні
Над замками несе у чорній вишині
І знищує серця в тугім повітрі маю.
Це кремінь, що на нім хода моя горить.
Це те, на що нема ні в кого справжніх слів,
Це слово, що його ніколи не прокажем.
Все має в старості і твердь, і ясновидь, —
Бульвари без імен і шнури без вузлів.
І твердне плоть моя, і я стаю пейзажем.
Біраго Діоп
ПРИСВЯТА
Надмірно стомлені, важкі й ласкаві Очі
На мене глянули (я вже не вірю їм!),
Погаслі Голоси, мов жар посеред ночі,
Пересвітилися десь у єстві моїм.
Як віхи, Відблиски палахкотять урочі,
Мій шлях показують у сяєві хиткім.
Чи линуть не од вас днів Луни й Поторочі,
Чи то не ваш мене наздоганяє грім?
Ті ж усміхи, але вони не вміють гріти
Із інших лиць; Тіла майнули — де не глянь —
Повсюдно в їх слідах — вже інших Тіл приміти.
З'явився Ритм новий, в Акордах — інша грань,
Та Мрії родяться важкі, як мертві діти,
Від ваших Провістей — важких Пророкувань.
ПУСТЕЛЯ
«Немає Бога, крім Аллаха…» — муедзин
Правічне і своє веде в належну пору.
Зростає, дужчає той клич на дні долин,
Розвіюється вщент, шукаючи простору.
Згинаються тіла, і видно дуги спин.
І чути просьбу-спів приглушеного хору.
Здається, йдуть, ідуть сумні ряди хатин,
І люди ніби йдуть, вознісши руки вгору.
Серед жахних пустель та безміру століть,
Чи йтимем аж туди, зажурені похнюпи,
Де небеса й земля зливаються докупи?
Чи будемо ось так іти судьбі навстріть —
До ясних гаваней, де наші мрії в трупи
Обернуться, а нас безвір'я отруїть?
З ХОРВАТСЬКОЇ
Невідомий автор
* * *
Перстінчику, ти був іще хвилину тому
За символ любощів моїй прекрасній панні,
Але ж тепер і ти, як я, вже не в пошані,
Обидва через те ми в настрої сумному.
Такий на світі час — ось тиша й… гуркіт грому.
Тебе любили — й ти нещасний вже в коханні.
Це вічна істина, збагни ж її зарані —
Щасливим бути вік тут не дано нікому.
Красуня радісна, але була — крижина.
Вже в темності моїй заграла світла малість.
Хто місце поміняв, той має іншу радість.
Перейти на страницу: