Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то моя кобила привела лоша.
А другий чоловік каже:
— Ні, брехня, моя кобила привела лоша! Розсудіть нас, пане!
От пан думав-думав та й каже:
— Приведіть сюди лоша й коней, до якої лоша побіжить — та й привела.
От привели, поставляли запряжені коняки, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому й бігти, взяло та й побігло геть. Ну, всі не знають, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:
— Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та його й привела.
Зараз так і зробили, пустили тих — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Розсудили так людей, пішли вони, а пан як розсердився:
— Так ти мене дурнем перед людьми зробила! Бери все, що тобі наймиліше, та геть з моєї хати!
А вона його вхопила за руку та й тягне за собою:
— Ходім, — каже, — бо ти мені наймиліший за все!
Він тоді побачив, що нічого з нею не поробить, помирився з нею, та й живуть укупі та хліб жують.
Свинка-Парасинка та попова льоха
Жили собі в одному селі чоловік і жінка. Не були багатими, зате їх дні минали у добрій злагоді й любові. Правда, в сусідів були діти, а в їхній хаті — тільки старий кіт під припічком. Чоловік і жінка все ж таки недовго журилися з того: у них народилася файна, як лялька, дівчинка. А назвали її Парасинкою.
Чоловік і жінка тішилися дитиною. Та одного разу жінка глипнула, а в колисці — свинка.
— Ади, що там…
Протер чоловік очі, теж нахилився до колиски.
— Свинка! — крикнув він.
Заплакали чоловік і жінка, та що було робити? Нагодували Свинку-Парасинку і пішли у поле. Коли повернулися, їм назустріч вибігло маленьке порося. Терлося об ноги, кувікало, гейби хотіло щось сказати.
А в хаті було підметено й на лаві чекав готовий обід.
І так кожного дня.
А сусід мав сина — вже парубка, Іванка. Той якось піддивився, що Свинка-Парасинка з кошиком у зубах побігла до лісу. Пішов назирці. Як тільки Свинка-Парасинка увійшла до хащі, то раптом пропала, гейби провалилася у землю.
— Агій, що за чудо? — здивувався хлопець і вибрався на високе дерево. Звідти він побачив, як Свинка-Парасинка підійшла до старого-престарого дуба і почала бігати довкола. Зсунулася з неї свиняча шкура, і серед галявини стала дівчина небаченої вроди. Як уздрів її Іванко, то мало з дерева не впав.
А дівчина пустилася збирати печериці й відходила все далі від галявини. Іванко підкрався до свинячої шкури, схопив її, засунув у пазуху і виліз на дуба.
Дівчина назбирала повний кошик печериць і повернулася під дуба за свинячою шкурою. Глип — шкури нема. І вона жалісно заплакала, що слухати не можна було.
Зліз Іван з дерева й питає:
— Чому, чарівна дівчино, ховаєшся у свинячу шкуру?
Вона схилила голову, втерла сльозу і відповіла:
— Ой красний леґіню, не зі своєї волі я таку шкуру одягаю. Мене зачарувала одна відьма, і я буду свинкою, поки не засватає мене найфайніший парубок села. Віддай тоту шкуру, бо якщо спізнюся її натягнути, то ніколи більше не стану людиною.
Леґінь узяв дівчину за руку:
— Будь моєю жінкою.
— Дивися, Іванку, аби-сь не банував, — відповіла красуня. — Ціле село буде сміятися з тебе, бо я стану дівчиною аж перед вінцем.
Іванко й не слухав. Другого дня послав старостів — засватати Свинку-Парасинку.
Злагодили весілля, але гості не прийшли. Іванко сам зробив віночок для Свинки-Парасинки, обмотав їй шию кодами та биндами, а на вуха причепив дорогі ковтки. Найняв п'ять музик, і рушили до шлюбу.
Люди насміхалися, глузували з нього. Багацький син Василь сидів на паркані й показував пальцем:
— Адіть, який іде, таку собі й веде!
Іванко подивився з болем на свого батька. Той заспокоїв хлопця:
— Веди, синку, хоч свинку, аби тобі мила.
Іванко смутно подивився і на свою матір. Вона підбадьорила:
— До чужого рота не приставиш ворота. Най собі говорять.
Свинка-Парасинка дріботіла мовчки. А як тільки стала з молодим на білий рушник, свиняча шкура з неї спала. Іванко дивився на свою наречену й не міг надивитися.
Коли верталися додому, люди чекали на вулиці, аби ще збиткуватися. Але як побачили красну Парасинку, то лише повитріщали очі.
Багацький син Василь від заздрощів не спав по весіллю п'ять днів і п'ять ночей. Йому б теж оженитися, бо вже міг за один раз горнець чиру з'їсти, та до якої дівки не піде, всюди дістане в руки печеного гарбуза.
Шостого дня узяв торбу грошей і подався до попа.