![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
— Воно, — каже Бред. — Воно знається на цій роботі.
Голлі чує кашель, а потім Бред каже дідусеві випити котрусь із пігулок.
— Господи, ти завжди будеш такою бабцею?
«Як Фелікс і Оскар із серіалу “Дивна пара”, кричать один на одного через віковий бар’єр, — думає Голлі. — Міг би вийти хороший ситком, але коли йдеться про отримання інформації, то це болото».
— Дене, Бреде, будь ласка, припиніть… — «гризтися», хочеться сказати їй, але Голлі не може змусити себе вимовити це, хоч і доволі накручена. — Припиніть вашу дискусію на хвилинку.
Западає блаженна тиша.
— Я розумію, про що ви говорите, і це до певної міри логічно, але як щодо його трудової історії? Де він вчився на журналіста? Хіба ніхто цим не цікавиться й не питає?
Ден похмуро каже:
— Він, мабуть, каже, що на певний час випав зі справи, а тепер вирішив повернутися.
— Але насправді ми не знаємо, — каже Бред. Він говорить роздратовано — чи тому, що не може відповісти на питання Голлі так, щоб вдовольнити її (або й себе самого), чи тому, що його назвали бабцею. — Послухайте, якийсь пацан у Колорадо вдавав із себе лікаря майже чотири роки. Призначав ліки, навіть робив операції. Можливо, ви про це читали. Йому було сімнадцять, а він удавав, що двадцять п’ять. Він не закінчив жодного університету, не кажучи вже про медичний. Якщо він зміг проскочити, то цей аутсайдер — і поготів.
— Ти договорив? — питає Ден.
— Так, дідусю. — І зітхає.
— Добре. Бо я маю питання. Ти збираєшся з ним зустрітися, Голлі?
— Так.
Разом зі знімками Бред прислав скріншот із порівнянням спектрограм Фрімена, Ондовскі й Філіпа Генніґена, він же підривник Джордж. Наскільки Голлі бачить, усі три ідентичні.
— Коли?
— Сподіваюся, що завтра, і я б хотіла, щоб ви обидва не говорили про це ані слова. Зможете?
— Так, — каже Бред. — Звісно, зможемо. Правда, дідусю?
— Якщо ти потім розповіси нам, що сталося, — каже Ден. — Звісно, якщо зможеш. Я колись був копом, Голлі, і Бред працює з копами. Мабуть, ми не мусимо казати тобі, що зустріч з ним може бути небезпечна. Буде небезпечна.
— Я знаю, — тоненько каже Голлі. — Я сама працюю з колишнім копом.
«А перед ним працювала з іще кращим», — думає вона.
— Ти берегтимешся?
— Намагатимусь, — каже Голлі, але знає, що завжди настає мить, коли треба припинити берегтися. Джером говорив про птаха, який переносить зло, наче вірус. Увесь запорошений, імлисто-сірий, сказав він. «Якщо хочеш упіймати його і скрутити його довбану шию, — думає вона, — то неодмінно настане час, коли треба припинити берегтися». Їй здається, що це станеться не завтра, але скоро.
Скоро.
Джером перетворив горище над гаражем Робінсонів на письменницький куточок і використовує його для роботи над книжкою про прапрадідуся Альтона, також відомого як Чорна Сова. Цього вечора він працьовито пише, коли до нього приходить Барбара й питає, чи вона не заважає. Джером каже, що йому саме час відпочити. Вони беруть собі кóли з холодильничка, що притулився під похилою площиною дашка.
— Де вона? — питає Барбара.
Джером зітхає.
— Не «Як там твоя книжка, Джею»? Не «Ти знайшов того шоколадного лабрадора, Джею»? Якого я, до речі, знайшов. Живого й здорового.
— Молодець. То як там твоя книжка, Джею?
— Уже на сторінці 93, — каже він і змахує рукою. — Лечу, наче вітер.
— Це добре. Ну а де вона?
Джером виймає з кишені телефон і запускає додаток «WebWatcher».
— Сама подивись.
Барбара вивчає екран.
— Аеропорт Портленда? Портленд, що в Мейні? Що вона там забула?
— Може, подзвониш їй та спитаєш? — каже Джером. — Просто скажи: «Джером тихцем поставив тобі на телефон програму для стеження, Голліберрі, тому що ми переймаємося через тебе, то як — що ти там робиш? Розказуй, подружко». Думаєш, їй сподобається?
— Не жартуй так, — каже Барбара. — Вона буде суперзла. Це вже погано, але ж її це ще й поранить — ось що гірше. Крім того, ми знаємо, що тут діється. Правда ж?
Джером натякнув, просто натякнув, що Барбара могла б зазирнути до історії браузера на комп’ютері Голлі, коли піде по ті фільми для шкільної доповіді. Якщо, звісно, її пароль удома такий самий, як на роботі.
Виявилося, що так і є, і хоч Барбара й почувалася неймовірно кріпово і сталкерно через те, що передивлялася історію пошуку своєї подруги, вона все одно зробила це. Тому що Голлі була не схожа на себе після мандрівки до Оклахоми й подальшої подорожі до Техасу, де її мало не вбив навіжений коп на ім’я Джек Госкінз. У тій історії було набагато більше, ніж її щасливий порятунок, і вони обоє це розуміли, але Голлі відмовлялася про це говорити. Спочатку це здавалося природним, тому що помалу з її очей зник той загнаний погляд. Вона повернулася до норми… принаймні за мірками Голлі. А тепер десь зникла, подалася робити щось таке, про що не захотіла розповідати.