"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Дурниця! Тепер це в них єдиний спосіб запевнити населення, що вони існують! Дурниця! Агонія! — голосно, як завжди, промовив генерал, прочитавши перші рядки.
— Читайте далі, генерале, — тихо сказав Релінк.
Коли генерал прочитав до кінця, він витріщився на Релінка, випнув уперед губи і спитав:
— Ну, знаєте, це вже занадто. Звідкіля вони мене знають?
— З ночі сушу над цим голову, — відповів Релінк.
Генерал ще раз заглянув у листівку, наче він раптом усумнився, що бачив там своє прізвище.
— Так, генерал Штромм, навіть два «ем», — здивовано промовив він і раптом вибухнув: —Ви розумієте, Релінк, що я повинен припустити? Що червоні пролізли в ваш апарат! Так! Так! А як же інакше? Моє прізвище відоме тільки тут, з естради я не виступаю, і афіші про це не розклеюють. В кращому разі в вашому апараті працюють люди, в яких язик довший від розуму. Ви повідомлятимете Берліну про цю прокламацію?
— Мені нічого повідомляти, поки я не знайду тих, хто цю листівку випустив, — холодно відповів Релінк. — І мій обов’язок зараз не розводити навколо цього паніки, а діяти і що б то не стало знайти мерзотників. Кінець кінцем мене радує, що тут стоїть моє прізвище. Якщо ворог у наших з вами прізвищах бачить силу Німеччини, то цим треба пишатися.
Генерал Штромм подумав, що Релінк має рацію. Так, так, має рацію. Ще сьогодні вночі він, Штромм, сам повідомить у Берлін про листівку. Нехай там знають, у якому пеклі він тут працює і як він своєю активною діяльністю розлютував панів комуністів.
— Які нитки у ваших руках уже є? — діловито спитав Штромм.
— Була одна, але сьогодні вночі обірвалась. Допитував одне дівчисько. Під час арешту в неї в сумці знайшли два примірники цієї листівки. То вона таке тут влаштувала! Ленц не залишився без ока тільки випадково. А мене от… — Релінк показав забинтовану руку. — Зубами, скажена сучка! Ленц її пристрілив.
— Це помилка! — обурено вигукнув Штромм.
— Знаю, — зразу погодився Релінк. — І я вже сказав Ленцу, що відміняю подання про його чергове нагородження. Однак ви повинні реально дивитися на факти: такі типи готові на все, але вони не хочуть давати нам показання. Учора ввечері вбито співробітника поліції СД. Його заколов на вулиці кухонним ножем шістнадцятилітній хлопець. І теж живим його взяти не пощастило. Самому начальнику поліції Цаху вони винесли смертний вирок, і він регулярно одержує про це листівні повідомлення.
— Все-таки рано чи пізно ми доберемося до них, — всупереч звичаєві тихо промовив генерал і вирішив, що пішки містом більше не ходитиме.
— Так, ми доберемося, — мляво погодився Релінк. — Але це шлях важкий і довгий. Візьміть історію з аеродромом. За наказом Берліна ми арештували там механіка, німця Вальтера Шніцлера, і відправили його в головне управління. Вчора мені подзвонив Олендорф. Цей механік — прямий агент червоних, причому з великим стажем.
— Вибух за ним? — спитав Штромм.
— Він не признався, але ясно, що Шніцлер був зв’язаний з диверсією. Бачите, яка глибока і складна червона пухлина. Вчора застрілився полковник із штабу повітряної армії — якийсь Пінер. Під час обшуку в його кабінеті знайшли щоденник. Це документ страшної ганьби. В ньому ненависть до фюрера, пророкування катастрофи рейха, співчуття росіянам, захоплення їхньою боротьбою. Загалом яма, повна помий. Судячи з щоденника, він написав якогось листа фюреру і після цього заподіяв собі смерть. Та найцікавіше знаєте що? У нього в столі знайшли листа від того механіка з аеродрому. Шніцлер просив влаштувати його на роботу тут у нас, на аеродромі.
— Може, він психопат? — припустив генерал Штромм.
— На жаль! У штабі полковник мав авторитет і дуже широке коло друзів, серед яких був навіть заступник командуючого армією. Я всіх їх викликаю на допит.
— Може, краще цією справою зайнятися добродіям з абверу? — запропонував Штромм. — Навіщо нам брати на себе цю муть?
— Абвер займається цією справою паралельно, — відповів Релінк. — Річ у тім, що тиждень тому мій співробітник повідомив про настрої цього полковника. Можливо, полковник відчув, що ми зацікавилися ним. В одному з його останніх записів у щоденнику — прокляття гестапо.
— І ви уже вжили якихось заходів?
— Безумовно, — відповів Релінк, хоч насправді він нічого не робив.
— Тоді ви маєте рацію, — погодився Штромм. — Ця справа може викликати сприятливий для нас резонанс, і ми ще раз обійдемо абвер.
— Я підготую повідомлення в Берлін, і, якщо хочете, ми разом його підпишемо, — запропонував Релінк.