"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— З приємністю.
Після цього Релінк розповів генералу, що він збирається розчистити тюрму, бо після облав вона знову повним-повнісінька. Нова облава планується на наступну неділю…
Ранкові обов’язки генерала Штромма цього разу явно затягнулись…
Розділ 37
Місто починало визволятися з-під сірої каламуті пізнього світанку. Тільки що минула комендантська година, але на вулицях ще не було нікого. В тиші завмерлого міста Шрагін чув свою ходу, лунку й тривожну. Йшов він повільно, зупинявся біля об’яв і афіш, водночас ретельно продивлявся вулицю. І думав про свої справи. Вирішено остаточно: в місті залишаються тільки він, радист Мочалін, «священик» Величко і Федорчук. Всі інші найближчими днями підуть з міста до партизанів і перебуватимуть там доти, поки він не дасть їм сигнал повертатись. Харченко післязавтра вирушає в далеку дорогу. Він повинен пробитися через лінію фронту і потім вернутися з літаком, який скине все необхідне для групи. Так, усе продумано, твердо вирішено, і не такої він вдачі, щоб відміняти свої рішення. Проте сумніви не давали йому спокою. Похід товаришів до партизанів буде дуже важкий — з міста вони виходитимуть по одному; чи пощастить їм потім зібратися всім разом? Єдиною ланкою зв’язку з партизанами є сільський учитель. А раптом з ним щось трапиться за ці дні?.. А похід Харченка майже через половину країни? Треба дивитися правді в очі — на успіх у юнака шансів значно менше, ніж на загибель.
Шрагін стояв перед афішою, з якої на нього дивилося кирпате, лукаве, дуже знайоме обличчя. «Петер», — прочитав Шрагін і навіть здригнувся. Він же перед самою війною бачив цей кінофільм і потім любив мугикати сам собі безтурботну пісеньку Петера: «Хороше, коли робота є…» Він швидко відійшов од афіші, немов зустрів знайомого, з яким йому не можна тут зустрічатись.
— Хальт! Ані руш! — почув він позад себе.
Перед ним стояли два патрульних. Шрагін помітив, що вони дивляться на нього не дуже рішуче; очевидно, їх збентежив його надто благополучний вигляд — шкіряне пальто, біляча шапка.
— Чого вам треба? — по-німецькому спокійно запитав Шрагін.
— Документи, — відповів солдат.
— Але комендантська година минула, — знову спокійно заперечив Шрагін.
— Ми перевіряємо тепер у будь-який час, прошу вас… — зовсім ввічливо пояснив солдат.
Подивившись посвідчення, солдат вернув його і приклав руку до пілотки.
— Прошу пробачення…
Як і раніше, не поспішаючи Шрагін простував далі і знову думав про своє. От і ця зустріч з патрулем ще раз підтвердила правильність прийнятих рішень — лишатися його товаришам у місті, не маючи надійних документів, не можна.
Радист Кирило Мочалін був тепер мотористом підсобного катера на тому ж заводі, де й Шрагін. Цим катером розпоряджався головний інженер Гриф. Коли Шрагіну треба було зустрітися з радистом, він ішов до Грифа і цілком обгрунтовано просив дозволу скористатися його катером.
Так він зробив і сьогодні. Мочалін взяв його на борт катера біля службового причалу, і вони помчали на відкритий рейд, де стояв, очікуючи ремонту, мінний тральщик. Вони сиділи поряд у штурвальній кабіні. Шрагін передав Мочаліну зашифрований текст повідомлення в Москву.
— Вважайте, що це уже в Москві, — сказав Кирило, ховаючи повідомлення за підкладку форменки.
Шрагін усміхаючись дивився на радиста: юнак працює наче нічого не сталося. Він прекрасно розумів, що мочалінські бадьорість і оптимізм ідуть від нерозуміння всієї складності обстановки. Та все одно, бачивши безжурного радиста, він навіть собі докоряв за надмірну нервозність.
Катер причалив до тральщика, і Шрагін піднявся трапом. Адмірал Бодеккер доручив йому узнати, навіщо сьогодні вранці до тральщика викликали пожежний катер.
Командир тральщика — молоденький худорлявий офіцер — прийняв Шрагіна у своїй тісній каюті. Він розказав, що сьогодні на світанку до тральщика пришвартувалося ремонтне судно, але зразу ж на ньому спалахнула пожежа.
— Персонал судна поводився ганебно, — розказував командир тральщика. — Замість того, щоб відійти од мене, вони спустили шлюпку і залишили судно. Ми з величезними труднощами насилу одірвались од нього, і я по радіо викликав пожежний катер. Пожежу ліквідували, а судно відбуксирували до вас на заводський причал. Мені все це здається підозрілим, — закінчив командир.
— Та що ви, це ж звичайна річ, — переконано заперечив Шрагін. — Просто якийсь Іван кинув недокурок у масляну ганчірку. Це вже не перший випадок. Зараз я вернусь, доповім адміралу, і ми пришлемо до вас нове судно. А розслідування ніколи не зайве…