Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Декотрі замислились; їм перехотілося сміятись. Кому так щастить, того треба стерегтися. І подвійна гра його коштом може скінчитися зле; отже, тим учасникам бенкету, котрі ще мали зносини з іспанцями в Парижі, час було їх урвати. Іспанці не зостануться в Парижі, коли їхній володар доп'яв таку хворобу. Щастя подає знак; не знехтуй його! Хтось голосно сказав, що ганебна хвороба точить не тільки повелителя світу, а й усю його всесвітню державу, що вона гниє і від її тіла відпадає частина за частиною. Ці слова рознеслися по всіх столах, і їх обговорювали вельми жваво. Тим часом від вина та наїдків обличчя почервоніли, а голоси стали гучніші. Цей бенкет вельмож через новину з Іспанії почав перетворюватись у невтримну пиятику, і королю захотілось урвати його. Ті, котрі кмітливіші, помітили це. До них належав і кардинал дю Перрон — це він підкладав подушку під коліна королю, коли той зрікався своєї хибної віри.
Дю Перрон подав королю чашу для обмивання рук, уклонився й попросив дозволу проспівати пісню (дивна річ для князя церкви), і всі зразу притихли. Кардинал співав королю на вухо, пісня була коротенька і, видно, дуже зворушлива, бо в короля вогко заблищали очі. За ближчими кінцями обох столів розчули й ті нечисленні слова: «Уста твої коралі, а зуби кість слонова. А підборіддя повне — яке ж воно звабливе!» По королевих сльозах спочатку ближчі, потім дальші збагнули, про кого пісня. Усі один по одному попідводились, обернулись до короля і, стоячи, безмовно віддали шану його щастю, як щойно плескали в долоні його успіхові.
Втілення того щастя звалося Габрієллю, про це здогадались майже всі — навіть найтупішим ситий обід прояснив у головах. Декотрі в думці порівнювали той скарб, що припав йому, із гнітючими новинами з Іспанії. Поодинокі міркували глибше: вони бачили, як змінився цей колись легковажний чоловік, і в його вірності та сталості відчували тверде бажання осісти й володіти. Але володіти в цьому світі чимсь малим він не захоче. Його войовничість межує з величчю. Войовничості ж тільки й бракує володіння, щоб називатись величчю. Така принаймні думка розважливих; а найрозважливіший з усіх, пан де Роні, цілком безумовно пов'язував ідею величі з ідеєю володіння. Тому, всупереч своїй натурі й бажанню, він у цю хвилину вирішив укласти мир з пані де Ліанкур.
Тільки-но спожили одну багату трапезу, як уже чекала друга, надвечір, цього разу вже з дамами. Декотрі з гостей лягли поспати, інші збавляли час у розмовах. Сам Анрі грав у м'яча — важкими довгастими шкіряними м'ячами, що їх нелегко кидати з повним шлунком, а як улучить котрий, то лишить принаймні синця. А удар у повний живіт буває просто нищівний, і тому один із гравців незабаром простягся на траві, а інші ще раніш визнали себе переможеними. Але Анрі будь-що-будь хотів грати далі і за браком дворян покликав у партнери городян, глядачів тієї гри. Хто з них найкраще грає в м'яча, спитав він і, на їхній подив, зразу несхибно вибрав тих гравців сам, бо оцінював поглядом будову тіла. Обранцями стали один різник, один бондар, два пекарі й один фігляр, що ненароком затесався між шановних людей; але у грі він зразу здобув пошану й вагу. Звичайно ніхто не має охоти водитися з линвоходцем, фігляром і видимим пройдисвітом. Тільки гра рівняє всіх, і на якийсь час завдяки фаховій виучці й з фігляра може стати щось порядне.
Король своїми далекими кидками спочатку вибив із гри одного з пекарів. Решта витримували з годину, поки врешті різник, бондар і другий пекар здалися; всі троє повернулись і пошкутильгали геть.
— Ану, давай! — гукнув король до фігляра, і обидва почали кидати один одному м'ячі з якоюсь дивовижною легкістю, ніби за допомогою чарів. Перебігали з місця на місце, наче ртуть, і тільки простягали руки, а м'ячі ніби самі влипали в долоню — не один, а три, чотири, п'ять — і здавались легкими, ніби мильні бульки. На те видовище надивитись не можна було. Зібрався густий натовп, і світські, й духовні вельможі забули про травлення, і всі дивились на чудовну гру короля з фігляром.