Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Вони пересувалися по деревах, часто зупиняючись і прислухаючись. З їхнього запитального перезирання було видно, що обидва чимось здивовані. Нарешті хлопець помітив метрів за тридцять від себе дерев’яну загорожу, а за нею — верхівки наметів з козинячої шкіри і хатини під солом’яними стріхами. Губи його скривилися від хижого гарчання. Чорношкірі! А він їх так ненавидів! Він гукнув до Акута — нехай той почекає, доки він розвідає, що до чого, — і кинувся вперед.

Лихо тому безталанному мешканцеві селища, який упаде в око Вбивці. Стрибаючи долішніми гілками, перелітаючи, якщо відстань була не надто велика, з одного велетенського дерева на інше, чіпляючись то одною, то другою рукою, Корак нечутно наближався до селища. Почувши голоси за огорожею, він рушив туди. Там, звідки чувся голос, росло велике дерево. Корак стрибнув на нього. Списа він тримав напоготові. Слух підказував йому, що зовсім близько людина. Очі шукали бодай натяку на те, де може бути його ціль. А потім уже майне, мов блискавка, спис і влучить у неї. Піднявши списа, Корак пробирався гіллям, пильно вдивляючись униз, шукаючи того, чий голос він почув.

Врешті він угледів людську спину. Приготувався кинути списа так, щоб смертоносне залізо ввігналося просто в тіло жертви, яка не сподівалась жодного лиха. І раптом Убивця зупинився. Він трішки посунувся вперед, щоб краще роздивитись ціль. А може, щоб краще прицілитися. А чи то зграбні обриси малого дитячого тільця дещо вгасили жадобу вбивства, яка клекотіла в його жилах?

Він тихо опустив списа, щоб не зачепити ані листочка. Потім спокійно ліг на товстій гілці і широко розплющеними з подиву очима дивився на створіння, яке він щойно збирався вбити, — дивився вниз на маленьку дівчинку зі шкірою горіхового кольору. Гарчання більше не вихоплювалося з його вуст. На обличчі була написана лише напружена цікавість — він намагався втямити, що мала робить. Раптом його обличчя осяяла широка усмішка, бо дівчинка повернулася, і він побачив Джіку з головою із слонової кістки й тулубом із пацючої шкіри — Джіку з ручками-ніжками з патичків і загалом потворну. Дівчинка ніжно дивилася на неї, тулячи ляльку до грудей, і, розхитуючись, наспівувала сумну арабську колискову. Погляд Убивці посвітлішав і полагіднів. Година за годиною пролітала для нього непомітно, Корак лежав на гілці і стежив за дитиною, що бавилась. Він жодного разу не побачив усього її обличчя. Щонайбільше він вирізнив густі, хвилясті чорні коси, мале засмагле плече, коли її простеньке вбрання зсувалось набік і дівчинка натягала його рукою, та зграбне колінце, що визирало з-під спіднички, бо вона сиділа просто на землі, підібгавши ноги. Дівчинка похитувала головою, звіряючи своє горе Джіці, і згори можна було помітити кругленьку щічку чи гарненьке підборіддячко. Зараз вона кивала Джіці маленьким пальчиком, сварячи її, а потім знову тулила до грудей те єдине, перед чим вона могла вилити неподілені дитячі біди.