Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Зараз спогади про Лондон і цивілізацію так глибоко потонули в глиб його свідомості, ніби їх не існувало зовсім. Фізично й розумово розвинений дуже добре, він, проте, був таким самим мавпичем, як і велике, люте створіння, що подорожувало з ним.
Сповнений радісними почуттями, він замашненько ляснув свого приятеля по потилиці. Напівсердито-напівжартома антропоїд повернувся до нього, ікла його вишкірилися і заблищали. Довгі, волохаті руки вхопили хлопця, як хапали вже тисячі разів досі, і, зчепившись у вдаваному герці, обидва покотились по землі, рикаючи, кусаючись, дряпаючись і сміючись, але ніколи не стискаючи по-справжньому своїх зубів на «супротивникові». То була чудова практика для них обох. Хлопець привносив у цю гру навички боротьби, здобуті в школі; багато з них перейняв тепер Акут і при нагоді успішно використовував. А Джек учився в мавпи того, що перейшло їй від якогось прадавнього, спільного для них обох предка, який блукав квітучою землею за тих часів, коли папороті були деревами, а крокодили — птахами.
Проте хлопець володів одним мистецтвом, якого Акут не спромігся опанувати досконало, хоча дещо з нього таки засвоїв. Це було мистецтво боксу. Як хлопець умів одним раптовим влучним ударом спинити його бичачий натиск, майже цілком знесилити, — це глибоко вражало Акута. Але й лютило його, ще й дуже, і в такі хвилини його могутні щелепи майже по-справжньому стискались на тілі товариша, бо Акут був таки велика мавпа й годі, з буйним мавпячим темпераментом і дикими інстинктами. Але йому ніяк не щастило підім’яти свого приятеля, що чинив над ним таку наругу, аж поки лють мавпина не миналася. Бо тільки-но він, втративши самовладання, сторчголов кидався на хлопця, як зустрічав зливу влучних потужних ударів, які й зупиняли його — ефективно й досить болісно. Тоді Акут відступав і забирався геть, сердито огризаючись, вишкіряючи зуби, ображений щонайменше на годину.
Цього вечора вони не боксували. Лише кілька хвилин поборюкалися, граючись, поки запах пантери Шіти не підвів обох на ноги, сторожких і напружених. Велика кицька пробиралася крізь джунглі якраз перед ними. На мить вона зупинилась, прислухаючись. Хлопець і мавпа в один голос погрозливо загарчали, і хижак утік.
— Тоді обидва подалися в той бік, звідки чулася звуки Дум-Дума. Барабан лунав дедалі голосніше. Аж ось мандрівники почули гарчання мавп і побачили їхні танці, а до ніздрів обох долинув міцний запах тих, хто належав до одного з ними племені. Хлопець тремтів від великого збудження. Шерсть на Акутовій сіїині стала сторч — бо ж вияви і радості і страху частенько бувають схожі. Наші подорожні пробиралися крізь джунглі мовчки, аж поки дісталися туди, де звичайно збирались великі мавпи. Вони зараз були тут, серед дерев, повільно і безбоязно посуваючись уперед, оскільки знали, що довкола має бути сторожа. Раптом серед густолисту перед жадібними очима хлопця постала незвичайна сцена. Незвичайна для Корака, а не для Акута. Джекові нерви напружилися вкрай, коли він побачив дику розвагу. Великі самці танцювали під місячним світлом, творячи неправильні кола довкруж низеньких земляних барабанів, при яких сиділи три старі самиці, гамселячи в них палицями, вигладженими до блиску від багаторічного вживання.
Знаючи вдачу і звичаї свого племені, Акут знав, що їм із Кораком не треба виявляти зараз свою присутність, доки запал танцю не загасне. Тільки коли барабани замовкнуть і шлунки будуть наповнені, він зможе потурбувати великих мавп. Потім відбудеться нарада, після якої Корака буде прийнято до членів племені всім товариством. Може, котрийсь заперечуватиме, але такого можна буде приборкати брутальною перевагою сили, якої хлопець має досить, аби не вагатися ні перед ким. Кілька тижнів, а то й місяців, їхня присутність може ще збільшувати підозру в інших членів племені, але врешті-решт вони стануть так само близькими для цих дивних великих мавп, як і їхні рідні брати. Акут сподівався, що вони з Кораком потрапили до тих, хто знав Тарзана, бо це було б найкращою рекомендацією для хлопця і запорукою здійснення найзаповітнішої мрії Акута — щоб Корак став королем великих мавп. Досить важко було, однак, Акутові втримати хлопця від пориву кинутися вперед, просто до волохатих танцівників — від вчинку, наслідком якого була б тільки негайна смерть мандрівників, бо той істеричний екстаз, до якого великі мавпи доводять себе під час виконання їхніх дивних ритуалів, має таку напругу, що навіть найлютіший хижак у такі хвилини дремене від них.