Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Упродовж багатьох місяців дивне життя цієї трійці минало без особливих пригод. Зрештою, нічого вартого великої уваги не траплялося в нинішньому житті мавпи та хлопця, але для дівчинки то було безнастанне нічне марення, що тривало дні й тижні, аж поки вона не призвичаїлась спокійно дивитися в порожні очниці смерті. Поступово Меріем трохи навчилася мови — мови великих мавп. Куди швидше засвоїла вона умови життя в джунглях; і врешті-решт настав час, коли дівчинка стала посідати важливе місце в їхніх ловах, вартуючи, коли двоє інших спали, або допомагаючи їм віднайти слід здобичі, яку вони вистежували. Акут спілкувався з нею лише в разі крайньої потреби, коли необхідно було перебалакати, а здебільшого він уникав її. Хлопець завжди був з нею ввічливий, і було чимало випадків, коли присутність Меріем обтяжувала його, та він нічим цього не виказував. Коли Корак зауважив, що вона не дуже добре зносить нічний холод і вогкість, він зробив для неї невеличкий зграбний курінь високо на розлогих гілках велетенського дерева. Тут Меріем спала у відносному теплі й безпеці, самі ж Корак і мавпич ночували на голих гілках поблизу входу в надземну домівку дівчинки, де найзручніше було пильнувати її власницю від нападу можливих ворогів. Вони перебували надто високо, де не боялися пантер. Але була ще змія Хіста, — сама думка про неї викликала страх, — і великі бабуїни, що жили неподалік, — ці хоч ніколи не нападали, та завжди шкірилися й випускали-кігті, побачивши нашу трійцю.

Після спорудження прихистку для Меріем їхня життєдіяльність дістала певний осередок. Вони тепер уже не вирушали надто далеко, бо завжди треба було повернутися до свого дерева, перше ніж смеркне. Поряд протікала річка. Дичини і фруктів було вдосталь, не бракувало й риби. Їхнє життя спливало в повсякденних клопотах первісних істот — пошуках їжі й спанні з повним шлунком. Вони ніколи не зазирали далі сьогодення. Якщо юнак ще згадував своє минуле й тих, із ким він колись спілкувався в далекій столиці, то якось так відсторонено, немовби те, інакше життя було не його власне, а чиєсь зовсім чуже. Він більше не мріяв повернутись до цивілізації, бо неодноразові і завжди невдалг спроби заприязнитися з тими, від кого він сподівався дружнього ставлення, загнали його так далеко в глиб континенту, що він чувся тепер цілковито загубленим у хащах джунглів.

Крім того, коли з’явилася Меріем, він віднайшов те, що був утратив за час свого дикого життя в джунглях, — людське товариство.

Корак любив її не як, він чув, люблять наречену, а просто як найближчого товариша. Вони були друзями, приятелями — і все. Вони були наче два хлопці, — хіба що Корак ніби мимоволі виявляв до неї більшу увагу і готовність захищати дівчину й опікуватись нею.