Чаликушу

— Ефендім, офіцери зустрічають вас, коли ви виходите зі школи, й передають, що ви надзвичайно вродлива. Ми зі Стамбула і, звичайно, не сприймаємо це, як тутешні мешканці, за образу. Та й ви теж, чи не так, моя красуне? Іхсан побився об заклад, що знайде таки привід, щоб побачитися з пані вчителькою. Того дня він не погидував одягти робочу одежину й виграв заклад. Диво, та й годі…

Я мовчала. Бідна Неріме-ханим чудово розуміла, що її слова боляче вразили мене.

Остання дія сьогоднішньої дуже дивної комедії відбулася знову в салоні. Звістка про мою зустріч з Іхсаном дійшла туди раніше, ніж ми. Про це говорили обличчя всіх дам.

Господиня дала їм нишком знак, і всі вийшли з салону, лишилися тільки вона сама, я та Неріме-ханим.

Господиня, дещо вагаючись, почала:

— Як вам сподобався Іхсан?

— Здається, дуже гарний юнак, ханим-ефенді.

— Так, і з лиця гарний, і освіта непогана. Зараз його посилають у Бейрут на вищу посаду.

— Як славно! Адже й справді вродливий, милий юнак. І освіту, здається, одержав непогану, як ви вже сказали…

Мати з донькою перезирнулися, не знаючи, дивуватися їм чи радіти, отож ханим-ефенді захихотіла:

— Хай тебе сподобить аллах, дочко! Ти полегшила мені роботу. Я Іхсанові молочна мати, він мені — як рідний, на моїх руках виріс. Дякувати аллаху, що ти розумна та розважлива, бо з молодими дівчатами так важко говорити відверто. Я хочу, щоб аллах вам допоміг стати дружиною Іхсана. Ви йому дуже припали до душі. А що й вам він сподобався, то вже хай аллах пошле вам долі. Візьмемо для нього на місяць відпустку та й відбудемо весілля тут, га? А вже потім поїдемо до Бейрута.

Я ще раніше передчувала, нащо гралася ця комедія.

І справді смішна пригода, та мені чомусь стало сумно: мене сватають на чужині й не питають моєї волі… Та я утрималася, і ніхто нічого не помітив.

— Ханим-ефенді, це для мене велика честь. Я вам щиро дякую, і Іхсан-беєві теж. Але це неможливо…

— Чому, дочко? — вигукнула ошелешена господиня. — Адже ви щойно самі казали, що Іхсан вам сподобався, що він вродливий…

Я посміхнулася:

— Ханим-ефенді, я й зараз скажу те саме. Іхсан-бей і справді вродливий і жаданий юнак. Але зважте самі. Хіба я б говорила так відверто про всі його переваги й чесноти, якби хоч на мить навіть подумки припускала можливість нашого шлюбу. Хіба б тут не було для молодої дівчини забагато волі?

Мати з дочкою перезирнулися знову. Запанувала тиша. Потім Неріме-ханим ухопила мою руку:

— Феріде-ханим, тоді хай це буде ваша неостаточна відповідь. Для Іхсан-бея це таке горе,

— О, Іхсан-бей такий красень, що за нього вийде будь-яка дівчина.

— А він марить тільки вами. Нам довелося сказати, ніби він побився об заклад. Але це не так. Бідний хлопець вже ось десять днів журиться, та все одно: «Я не відмовляюся від неї… Краще померти… Я візьму тільки її».

Я відчула, що Неріме-ханим буде вмовляти мене довго, а тому чемно, але рішуче сказала, щоб дозволили мені попрощатися, бо їхня пропозиція просто неможлива.