Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

– Куди його везли?

– Сюди, – Ко обвів жестом повітря, камінь, станцію. – Все тут. Вони місяцями копирсалися, встановлюючи його. А тоді на тижні затихли.

– Що значить – затихли? – запитав детектив.

– Взагалі затихли. Все це будівництво, і ми разом з ним сиділи поряд, з пальцем в сраці.

Щось пішло не так. Вірус з Феб не надійшов, але тоді з’явилась Жулі, міркував Міллер, і все запрацювало. Він знову її побачив так, наче вона була в його апартаментах. Довгі, розгалужені паростки невідомо чого, кістяні вирости з її шкіри, чорна піна патьоків з її очей.

– Платили пристойно, – Ко вів далі філософськи, – та й непогано було б розвіятись.

Міллер кивнув погоджуючись, нахилився ближче, просунув цівку пістоля через пластини броні до живота Ко і вистрілив.

– Якого біса! – занервував Голден, поки Міллер ховав зброю в кишеню.

– А як думаєш, що сталося б? – сказав детектив, сідаючи напочіпки біля підстреленого. – Було не схоже, аби він нас відпустив.

– Угу, – відповів Джим, – але…

– Допоможи його підняти, – перебив Міллер, беручу Ко за плечі. Бандит зойкнув, коли Міллер його підвів.

– Що?

– Підхопи його. Людині треба медична допомога, так?

– Гм. Так, – погодився Голден.

– То й бери його з іншого боку.

Повертатися до укриття було не так далеко, як вважав детектив, що мало свої плюси і мінуси.

Ко був живий і стогнав. Якби він був у кращому стані, на що сподівався Міллер, то шансів було б більше. Та коли вони дійшли до першої групи охоронців, булькотіння Міккі було досить нерозбірливим.

– Агов! – закричав Міллер. – Тут потрібна допомога!

Четверо охоронців біля рампи перезирнулись і посунули до них: цікавість перемогла всі базові операційні навички. Ко важив небагато, але Голден дихав важко і Міллер також. Це був поганий знак.

– Що це з біса таке? – запитав один.

– Там купа людей повилазили назад, – пояснив Міллер, – спротив. Я думав ви, хлопці, зачистили рівень.

– Це не наша робота, – відповів один з охоронців, – ми мали впевнитись, що групи з казино потрапили в укриття.

– Ну, значить, хтось налажав, – змінив тему Міллер. – У вас є транспорт?

Охоронці знову перезирнулися.

– Ми можемо викликати, – озвався хлопець позаду.

– Не переймайтеся. Вам би, хлопці, піти і відшукати стрільців.

– Чекайте, – відповів чолов’яга з першого ряду, – ви взагалі хто з біса такі?

– Монтажники з «Протоґену», – відповів Голден, – там сенсори вилетіли, то ми їх міняли. Цей хлопець мав нам допомогти.

– Я про це не чув, – відповів керівник групи.

Міллер просунув пальця під обладунки Ко і поворушив. Поранений бандит заволав і намагався виборсатись з їхніх рук.

– Сам з босом розбирайся у свій власний час, – сказав детектив. – Ходімо. Треба віднести цього дурня до лікаря.