Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

Амос заперечливо похитав головою:

– Без мапи ні. Загубишся тут – вважай пропав.

Ігноруючи його, Голден підбив підсумки:

– Тож ми чекаємо, аби усі зайшли у сховище, а потім виходимо.

Міллер кивнув, і чоловіки хвилину не відводили погляди один від одного. Повітря між ними ніби затверділо, а пауза отримала глибокий сенс. Міллер повів плечем, наче йому свербіло під піджаком.

– Як думаєш, навіщо купка церерських бандюків заганяє нарід в протирадіаційні сховища, якщо немає небезпеки радіаційного зараження? – продовжив капітан. – І чому копи Ероса дозволяють їм це робити?

– Слушне питання, – скупо відповів детектив.

– Якщо вони використовують цих мугирів, то стають зрозумілими причини їхньої невдачі викрасти нас в готелі. Вони не виглядають професіоналами.

– Ні, це незвичне їм поле дії.

– Ви обидва можете помовчати? – запитала старпом.

Вони протримались майже хвилину. Першим заговорив капітан:

– Це буде справді тупим рішенням – вийти туди і подивитися, як справи, еге ж?

– Точно, – відповів Міллер, – щоб не відбувалося в укриттях, ти знаєш, що саме там уся охорона і патрулі.

– Угу, – почув його Голден.

– Капітане, – озвалася Наомі з попередженням у голосі.

– І тим не менш, – вів далі капітан, – ви ненавидите таємниці.

– Я так і роблю, – відповів Джо зі слабкою посмішкою. – А ви, друже, до біса надокучлива людина.

– Як вже казав.

– Холєра! Тихіше! – промовила жінка.

– Що не так, бос? – запитав механік.

– Ці двоє ламають наші плани на втечу, – відповіла Наомі. І звернулася до Голдена: – Ви, хлопці, знайдете проблем собі на голову і нам відповідно.

– Ні, – відповів Голден, – ти з нами не підеш. Ти залишися тут з Амосом і Алексом. Дай нам, – він глянув на термінал, – три години на роздивитися і повернутися. Якщо ми не повернемось…

– …ми залишимо вас бандитам, утрьох знайдемо роботу на Тихо і після цього всього будемо жити щасливо.

– Саме так, – капітан відповів з посмішкою, – не будь героєм.

– Навіть і не думала, сер.