Риб’яча кров
- Автор: Гаичек Иржи
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КОМОРА
- ISBN: 978-617-7286-18-8
- Переводчик: Ирина Забияка
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Риб’яча кров». Краткое содержание книги:
Дитячі згадки відтворюють історію, типову для сільських районів Чехословаччини у 80-х роках минулого століття: її родина і село — серед багатьох зруйнованих швидким поступом соціальних змін та індустріалізації. Ті крихітні світи зникли майже непомітно, але багатьом їхнім вихідцям не дає спокою відлуння старих історій, аж поки їх не докажуть до кінця.
— Ми щось святкуємо?
— Ні. Просто закінчується зима, цими вихідними я не працюю, влаштуємо собі гарний вечір.
У великій картонній коробці був новий телевізор. Петр виймав білі пластикові наповнювачі й поліетилен. Старий телевізор Петрових батьків перекочував в сарай. Новий широкий екран світився на всю кухню. І Петр теж промінився, але декілька разів за вечір я відчула його дивний погляд, доки я збирала рюкзак і готувала речі в дорогу. Увечері він упадав навколо телевізора, із пультом у руках налаштовував картинку й звук. Я думала про особливу тінь у його очах. Помічала її вже декілька місяців.
Потім він підсів до мене й обійняв за плечі. Це було приємно, від нього йшли тепло й сила. Але незабаром я вилізла з-під його плеча. Він здивовано на мене поглянув, я обернулася від дверей.
— Я вже йду у ванну. Завтра рано прокидатися.
— Чому ще?
Я дивилася в його очі. Воно там спалахнуло. Знову.
— Ми їдемо аж до австрійського кордону. Маю бути там вранці, щоб перекладати.
— Ти ж не серйозно!
— Серйозно. Нагадую тобі про це від понеділка.
Я стояла у ванній, по тілу струменіла вода з душу. У животі десь зароджувалася знервованість. Вона мене з’їдала. Коли Петр прийшов до спальні, я вже загасила світло. Він увімкнув лампочку. Ліг на бік і засунув руки до мене під ковдру.
— Петре, я хочу спати.
— Завтра нікуди не їдемо, люба. Зміни в програмі.
— Чому так говориш?
— Будемо довго спати, потім я приготую тобі королівський сніданок у ліжко, а потім…
Я сіла на ліжку. Дивилася на нього, чи справді він так вважає.
— Завтра встаємо о пів на п’яту, у Дольному Дворжішті маємо бути о сьомій, отож, будь ласка, не ускладнюй.
— Я нікуди не поїду, — він теж підвищив голос. — Я постійно десь їжджу.
— Ти серйозно?
Він не витримав мого погляду. Я лягла й відвернулася на бік, до нього спиною. Заплющила очі, але напруга не спадала, навіть коли намагалася знайти під ковдрою зручну позу. Під стуленими повіками я все ще відчувала світло лампи. А потім — руки в себе на боці й спині. Він притулився до мене, я відчувала його дихання на шиї, а потім тихі слова.
— У мене є ідея, Гано, чудовий план. Усі вихідні не будемо вилазити з ліжка. Я принесу сюди телевізор, і ми вставатимемо тільки, щоб докласти дрова в кухні…
— Облиш мене! — закричала я, намагаючись випручатися з його обіймів.
Коли ж це вдалося, я зі всієї сили відштовхнула його. Він не перестав мене торкатися, і я вперлася в нього ногами. Він гепнувся на підлогу, трохи вдарився головою об стіну.
— Що ти робиш..?
Задихана, я стежила за його здивованим виразом і болісною гримасою.
— То це й усе, що для тебе важливо? То варто було б давно мені вже сказати!
— Не кричи на мене.
Я стояла навколішки в ліжку й дивилася вниз, як він зводиться на ноги, очі виблискували. Раптом захотілося ридати.
— Мав би мені сказати, що ти вже здався, що тобі все одно. Завтра буде блокування кордонів, там будуть усі…
— Хто всі, прошу тебе?
— Адам і Славек, що організує літні протестні табори, і я там буду теж! Спокійненько валяйся собі в ліжку, я поїду сама!
— Мені цього не треба, — сказав він зі злістю в голосі.
Узяв ковдру й вийшов із спальні. Я загорнулася по саму голову в покривало, відчувала гепання крові у вухах і пришвидшене дихання на подушці.
У всьому селі квітли дерева, на поверхні ставка на площі плавали білі пелюстки в калюжах жовтого пилу. Я чекала перед ворітьми хати номер 11, коли ж з’явиться червона автівка. Тим часом прийшов пан Тушл, у Бертаків ворота були зачинені, інших сусідів теж не було. Зрештою всі з села повміщалися до автівки Анни. Два роки тому звідси виїжджало чотири автівки і в них — майже все село.
Передвиборчий мітинг був цього разу на площі в Тині. Ми стояли перед мерією, кілька розлючених селян. Потім приєдналися до групи людей, яких ми з паном Тушлом знали, щоб не почуватися самотньо в меншості. Міністр приїхав і цього разу. Я послухала його промову, слідкувала за жестами й мімікою. Він уже всього навчився. Був одягнений відповідно, сорочка з краваткою, волосся підстрижене, а замість круглих окулярів — сучасні прямокутні. Говорив про важливість виборів, які мають підтвердити демократичний розвиток у країні після оксамитової революції. Про економічні трансформації. Про міжнародно-політичний зв’язок із Європою й світом. Ми слухали його, але про те головне, що нас турбувало, він узагалі не згадав. Лише відреагував на вигуки з натовпу. Ми долучилися.