Таргани

Розділ 44

Голос Сестреняти в слухавці звучав радісно. Вона зустріла хлопця, його звати Андерс. Він нещодавно теж переїхав у Согн і молодший від неї на рік.

— І він також носить окуляри. Але вони його не псують, він просто красень.

Харрі засміявся, уявивши собі Сестреня і її нового Ейнштейна.

— Він зовсім божевільний. Уважає, що нам треба буде завести дітей. Тільки подумай!

Харрі подумав і вирішив, що тепер розмовляти буде все важче й важче. Але зараз він був щасливий, що його Сестреня задоволена.

— А чому ти смутний? — запитала вона без усякого переходу.

— Хіба я смутний? — здивувався Харрі, прекрасно усвідомлюючи, що вона відчуває його настрій краще, ніж він сам.

— Так, ти чимсь засмучений. Це через ту шведку?

— Ні, не через Біргітту. Мене дійсно дещо засмучує, але незабаром усе налагодиться. Я все влаштую.

— От і добре.

Виникла пауза. Сестреня мовчала. Харрі подумав було, що вже час прощатися.

— Знаєш, Харрі…

— Що, Сестреня?

Вона помовчала.

— Як ти думаєш, ми можемо забути про те, що трапилося?

— Про що?

— Ну, про ті події, з тією людиною. Ми з Андерсом… нам так добре вдвох. І мені більше не хочеться згадувати про минуле.

Харрі замовк, затамувавши подих.

— Він тебе порізав, Сестреня.

У слухавці пролунали ридання.

— Знаю. Не треба мені повторювати. Я не хочу більше думати про це.

Вона продовжувала схлипувати, і Харрі відчув, як у нього стислося серце.

— Ну, будь ласка, Харрі!

Він стис слухавку.

— Не думай про це. Не думай, Сестреня. Усе буде добре.

Вони лежали у високих заростях очерету майже дві години, чекаючи сутінків. За сто метрів від них, на краю гайка, стояв невеликий будинок, зведений у традиційному тайському стилі, з дерева й бамбука, з відкритим патіо посередині. Воріт не було, до вхідних дверей вела гравійна доріжка. Перед входом було щось на зразок різнобарвної пташиної клітки на стовпчику. Це був пхра пху Му — будиночок духів, що захищає житло від злих сил.

— Хазяїн будує такий окремий будиночок для злих духів, щоб вони не оселилися в його власному домі, — пояснила Ліз і потягнулася. — Він зобов’язаний жертвувати їм їжу, куриво й таке інше, щоб вони не розгнівалися.

— Цього досить?

— Схоже, що ні.

Вони не зауважували ні найменших ознак життя. Харрі намагався думати про що-небудь інше, щоб відволіктися від того, що може відбуватися таїи, усередині. Сюди з Бангкока вони доїхали всього за годину, але здавалося, ніби вони опинилися в іншому світі. Машину вони залишили за хатиною біля дороги, поруч із загатою для свиней, і пішли стежкою, що веде нагору по крутому лісистому схилу до плато, де, за словами Руала Борка, і стояв будиночок Кліпри. Ліс так і світився зеленню, над ними розкинулося синє небо, і птахи всіх кольорів веселки пурхали над Харрі, який, лежачи на спині, прислухався до тиші навколо. Спочатку йому здавалося, ніби в нього заклало вуха, поки він не зрозумів, що вперше відтоді, як покинув Осло, потрапив у таке тихе місце.