Таргани
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-03-6507-0
- Переводчик: К. Г. Дуброва
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Таргани». Краткое содержание книги:
— Припустімо, він діє самостійно. А як тоді з місцем, де він ховає дівчину?
— Купа варіантів, — сказала Ліз. — Його компаніям належить безліч нерухомості, і якась частина будинків напевно стоїть порожньою.
Льокен закашлявся, перевів подих і зглитнув.
— Я давно підозрював, що в Кліпри є любовне гніздечко. Часом він саджав до себе в машину одного-двох хлопчиків і зникав із ними до наступного ранку. Але мені так і не вдалося вистежити, куди саме він їздив; у всякому разі, не в зареєстровані на нього об’єкти нерухомості. Проте зовсім ясно, що це має бути затишне містечко неподалік від Бангкока.
— Ми можемо ідентифікувати кого-небудь із його хлопчиків і допитати? — поцікавився Харрі.
Льокен знизав плечима, глянувши на Ліз.
— Бангкок — місто велике, — відповів він. — І, як правило, всі ці хлопчики розчиняються в ньому без сліду, тільки-но ми починаємо шукати їх. Крім того, нам доведеться залучити до цієї справи багато інших людей.
Навіть і думати нічого, — вимовив Харрі. — Не можна допустити, щоб наші дії стали відомі Кліпрі.
Харрі постукав ручкою по краєчку стола. Його дратувало, що в голові в нього як і раніше крутиться мотив «І Just Called Те Say I Love You».
— Гаразд. Ми виходимо з того, що Кліпра діяв самостійно, викравши дівчину, і що він перебуває в затишному місці неподалік від Бангкока.
— Що будемо робити? — запитав Льокен.
— Прогуляюся в Паттайю, — заявив Харрі.
Руал Борк стояв біля входу, коли Харрі зупинив свою «тойоту» прямо перед його будинком. Пилюка знову вляглася на дорогу, поки Харрі боровся з ременем безпеки й ключем запалювання. І як звичайно, виявився не готовий до розпеченого повітря, що линуло в обличчя, тільки-но він відкрив двері машини, так що дух перехопило. Повітря трохи пахло сіллю, оскільки прямо за пологими пагорбами було море.
— Я почув, як ви під’їхали, — сказав Борк. — Нічого собі тачка.
— Я взяв напрокат найбільшу, — відповів Харрі. — Бо помітив, що це дає перевагу при проїзді. Занадто довгі пробки, а всякі психи їдуть по лівому боці.
Борк зареготав.
— Ви знайшли нове шосе, про яке я розповідав?
— Так. Тільки воно ще не готове й у деяких місцях перегороджене купами піску. Але всі їхали прямо через них, і я теж проїхав.
— Це як водиться, — зазначив Борк. — Ніби й не заборона, але й не дозвіл. Ну хіба можна не закохатися в цю країну?
Знявши взуття, вони ввійшли в будинок. Холодна кам’яна підлога відразу охолодила босі ноги Харрі. У кімнаті висіли фотографії Фрітьофа Нансена, Ґенріка Ібсена й королівської родини. На комоді стояло фото хлопчика, який усміхався прямо в камеру. На вигляд йому можна було дати років десять, під пахвою він тримав футбольний м’яч. На обідньому столі й на піаніно були розкладені папери й газети, зв’язані в акуратні пачки.
— Намагаюся скласти архів власного життя, — пояснив Борк. — Розібратися, що до чого. — Він указав рукою на одну пачку. — От усі папери, що стосуються процесу розлучення. Дивлюся на них і намагаюся згадати, як усе було.
Увійшла дівчина з тацею. Харрі спробував принесену каву й питально глянув на неї, виявивши, що напій просто крижаний.
— Ви одружені, Холе? — запитав Борк.
Харрі похитав головою.
— Молодець. Тримайтеся від цього якнайдалі. Рано чи пізно ваші родичі захочуть вас замордувати. У мене дружина, котра мене розоряла, і дорослий син, котрий намагається робити те ж саме. І я ніяк не можу зрозуміти, що я їм такого зробив.
— Як ви тут опинилися? — запитав Харрі, сьорбнувши ще кави, навіть приємної на смак.
— Я працював тут на Норвезьке управління зв’язку, коли воно будувало декілька станцій для таїландських телефонних компаній. Після третього відрядження я не повернувся додому.
— Вирішили залишитися тут назавжди?
— Я вже розлучився, а тут у мене було все, що потрібно. Якийсь час я тужив за норвезьким літом, фіордами й горами — ну, ви розумієте. — Він кивнув на фотографії, немов ті говорили самі за себе. — Потім я двічі приїжджав у Норвегію й обидва рази через тиждень повертався сюди. Не витримував, знову починав нудьгувати за Таїландом, тільки-но моя нога ступала на норвезьку землю. І я зрозумів, що мій дім — тут.
— Чим же ви займаєтеся?