Привид мертвого дому. Роман-квінтет

Так почалася серія моїх еротичних снів, що мене не на жарт затурбувало, бо свідчило, що й мій душевний спокій, навіть моя невразливість на безумний і сколочений світ, починає ламатися, притому ламання моєї сталості й цільності відбувається із середини через несвідоме, і в цьому, як сказано у Писанні (до речі, чи сказано?), завжди винуваті жінки, бо недаремно їх, бідолашних, традиційно вважають служками пекла.

Коли б я розповів тверезомислячому чоловікові про отой сон із Ліною, він би цілком спокійно мою розповідь прийняв би — таке може бути. Коли ж би я оповів йому, що наступної ночі мені приснилася Надя, він скривився б, вважаючи, що я перебираю, а коли б до того я додав, що третьої ночі мені еротично приснилася ще й Лєна, назвав би мене брехуном, бо тут відчувався б організований розумом порядок, а сон по суті глибокосуперечний саме «порядкові», він алогічний, тобто підданий логіці абсурду, а вже це виключає отаку дуже задану послідовність, тим більше, що, згадуючи всіх трьох жінок, я, як правило, згадую їх у тому порядку, в якому йшли мої сни. Але абсурд у тому, що воно справді так було, це й переконало мене: за логікою абсурду відсутність абсурду може вважатися його вищою точкою, вищим виявом. Отже, не ладнатиму ніяких схем, а запишу те, що відбулося зі мною насправді, бо дійсність, як сказав один мудрий письменник (не пам’ятаю хто), досконаліша гри, тож не буду лукаво мудрувати, а спокійно опишу подальші мої сни — цікаво тут те, що й тепер я бачив себе, як сторонню особу, ніби дивився на себе збоку чи у дзеркало.

З Надею у Макса все почалося з того, на чому закінчилося з Ліною, тобто сон почався з бурхливої еротичної сцени, вони лежали на тому-таки широчезному Ліниному ліжкові, правда, лишилося невідомим, хто його склав після того, як минулої ночі воно завалилося, і що сталося з тим придушеним ними Ліниним чоловіком. Постіль на ліжкові була зіжмакана й перемішана з їхньою (певне, в пориві скинутою) одежею, Надя була тлустенька, і її тіло під ним розлилося й гойдалося, ніби перебував він на надувному матраці, що його кидають розбурхані хвилі, але докінчити цю розвагу йому так і не вдалося, бо Надю покликала до себе в кабінет редакторка, і Надя, не маючи часу одягтися, схопила зі столу недоопрацьовану статтю й побігла, трусячи тілом, а воно все складалося зі складок та округлостей. Тільки тоді Макс помітив, що в кімнаті вони були не самі, там сидів за шаховим столиком Надин чоловік, лице якого приховувала натягнута на голову жіноча панчоха, — він спокійним жестом запросив Макса сісти і зіграти з ним партію в шахи.