Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
— Він мав право, — сказав Мюллер, підвівшись із стільця, — він не ворог, не думайте. Ми працюємо всі разом… Він там що, шукав породіллю на пожарищі? Він цікавився долею нещасної?
— Ні… Ту породіллю відвезли ще вночі, а він приїхав уранці.
— Він шукав речі цієї нещасної жінки? Ви допомагали йому?
— Ні, — шуцман наморщив лоба, — він там, я пригадую, переніс коляску якійсь жінці. Дитячу коляску. Ні, я не допомагав, я був поряд.
— Вона стояла біля чемоданів?
— Хто? Коляска?
— Ні. Жінка.
— От цього я не пригадую. По-моєму, там лежали якісь чемодани, але про чемодани я точно не пригадую. Я запам'ятав коляску, бо вона розвалилася, і цей пан зібрав її й відніс до тротуару, на другий бік вулиці.
— Навіщо? — спитав Мюллер.
— А там було безпечніше, і пожежники стояли на нашому боці. А в пожежників шланги, вони могли попсувати цю колясочку, і тоді дитині ніде було б спати, а так жінка потім поставила цю коляску в бомбосховищі, і дитя там спало — я бачив…
— Спасибі, — сказав Мюллер, — ви нам дуже допомогли. Ви вільні.
Коли шуцман вийшов, Мюллер сказав Айсману:
— Решту звільнити.
— Там має бути ще підстаркуватий чоловік, — сказав Штірліц, — він теж підтвердить.
— Гаразд, досить, — поморщився Мюллер. — Досить.
— А чому не запросили тих, хто стояв у загоні першого оточення, коли мене завернули?
— Це ми вже з'ясували, — сказав Мюллер. — Шольц, вам усе точно підтвердили?
— Так, обергрупенфюрер. Показання Хельвіга, який того дня розподіляв наряди й контактував із службою вуличного руху, вже надійшли.
— Спасибі, — сказав Мюллер, — ви всі вільні.
Шольц і Айсман попрямували до дверей, Штірліц рушив слідом за ними.
— Штірліц, я вас затримаю ще на хвилину, — зупинив його Мюллер.
Він діждався, поки Айсман і Шольц вийшли, закурив, ступив до столу. Сів на краєчок — всі співробітники гестапо перейняли в нього цю манеру — і спитав:
— Ну гаразд, дрібниці сходяться, а я вірю дрібницям. Тепер дайте мені відповідь на одне запитання: де пастор Шлаг, мій дорогий Штірліц?
Штірліц прикинувся здивованим. Він рвучко обернувся до Мюллера й сказав:
— З цього й треба було починати!
— Мені краще знати, з чого починати, Штірліц. Я розумію, що ви перехвилювались, але не слід забувати про такт…
— Я дозволю собі розмовляти з вами відкрито.
— Дозволите собі? А як — я?
— Обергрупенфюрер, я розумію, що розмови Бормана по телефону лягають на стіл рейхсфюрера після того, як їх перегляне Шелленберг. Я розумію, що ви не можете не виконувати наказів рейхсфюрера. Навіть якщо їх інспіровано вашим другом і моїм шефом. Я хочу вірити, що водія Бормана заарештувало гестапо за прямим наказом згори. Я певен, що вам наказали заарештувати цю людину.
Мюллер ліниво глянув в очі Штірліца, і Штірліц відчув, як шеф гестапо весь внутрішньо напружився, — він чекав усього, тільки не цього.
— Чому ви вважаєте… — почав був він, але Штірліц знову перепинив його:
— Я розумію, вам доручили скомпрометувати мене — будь-яким способом, щоб я не міг більше зустрічатися з партайгеносе Борманом. Я бачив, як ви намічали наш сьогоднішній день, — у вас було все, як завжди, але в вас не було натхнення, тому що ви розуміли, кому вигідно і кому невигідно покласти край моїм зустрічам з Борманом. Зараз у мене немає часу: я сьогодні зустрічаюсь з Борманом. Я не думаю, щоб вам було вигідно прибрати мене.
— Де ви зустрічаєтесь з Борманом?
— Коло музею природознавства.
— Хто буде за кермом? Другий шофер?
— Ні. Ми знаємо, що його завербував через гестапо Шелленберг.
— Хто це «ми»?
— Ми — патріоти Німеччини й фюрера.
— Ви поїдете на зустріч у моїй машині, — сказав Мюллер, — так для вас буде безпечніше.
— Спасибі.
— У портфель ви покладете диктофон і запишете всю розмову з Борманом. І обговоріть з ним долю шофера. Це правда: мене примусили заарештувати шофера й застосувати до нього третій ступінь залякування. Потім ви повернетеся сюди, і ми прослухаємо запис розмови разом. Машина ждатиме вас там же, коло музею.
— Це нерозумно, — відповів Штірліц, швидко прикинувши в думці всі можливі повороти ситуації. — Я живу в лісі. Ось вам мій ключ, їдьте туди. Борман підвозив мене додому минулого разу: коли б шофер признався в цьому, сподіваюся, ви не мучили б мене ці сім годин.
— А може, мені довелося б виконати наказ, — сказав Мюллер, — і ваші муки припинилися б сім годин тому.
— Коли б це сталося, обергрупенфюрер, ви лишилися б сам на сам з багатьма ворогами тут, у цьому домі.