Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Кет спробувала розмовляти із своїми пальцями. Але діти кричали дедалі голосніше, і вона зрозуміла, що часу на розмови з армією клітин у неї не лишилося. Вона підняла ліву руку, яка все ще не слухалася її, і задерев'янілими пальцями стала шкребти люк над головою. Люк трохи піддався. Кет допомогла собі головою, й ляда зсунулася. Не глянувши навіть, чи є хто в підвалі, чи немає, Кет поклала дітей на підлогу, вилізла слідом за ними й лягла біля них — знесилена, нічого вже толком не розуміючи.
— Пани, які люб'язно пообіцяли мені свою допомогу, попередили, що ви маєте змогу якимось чином зв'язати мене з тими, від кого залежить доля мільйонів у Німеччині, — сказав пастор. — Якщо ви зможете наблизити благородний мир хоча б на один день — нам багато чого проститься в майбутньому.
— Спочатку я хочу поставити вам кілька запитань.
— Будь ласка. Я готовий відповісти вам на всі запитання.
Співрозмовником пастора був високий, худорлявий італієць, мабуть, дуже старий, але тримався по-молодечому хвацько.
— На всі — не треба. Я перестану вам вірити, коли ви погодитесь відповідати на всі запитання.
— Я не дипломат. Я приїхав за дорученням…
— Так, так, я розумію. Мені вже передавали про вас дещо. Перше запитання: кого ви представляєте?
— Пробачте, але спершу я повинен почути вашу відповідь: хто ни? Я говоритиму про людей, які залишилися в Гітлера. Їм загрожує смерть — їм і їхнім рідним. Вам нічого не загрожує: ви в нейтральній країні.
— Ви думаєте, в нейтральній країні не працюють агенти гестапо? Але це — деталь, це не стосується нашої бесіди. Я не американець. І не англієць…
— Я це зрозумів з вашої англійської вимови. Мабуть, ви італієць?
— Так, за народженням. Але я громадянин Сполучених Штатів, і тому ви можете розмовляти зі мною цілком відверто, якщо вірите тим панам, які допомогли нам зустрітись.
Пастор пригадав напутні поради Брюнінга. Тому він сказав:
— Мої друзі на батьківщині вважають — і я цілком поділяю їхню точку зору, — що найшвидша капітуляція всіх німецьких армій і ліквідація всіх частин СС врятує мільйонам людей життя. Мої друзі хотіли б знати, з якими саме представниками союзників ми маємо вступити в контакт?
— Ви уявляєте собі одночасно капітуляцію всіх армій рейху: на заході, сході, на півдні й на півночі?
— Ви хочете запропонувати інший шлях?
— У нас розмова відбувається в дивній манері: в переговорах зацікавлені німці, а не ми, тому й умови пропонувати належить нам. Хіба не так? Для того щоб мої друзі могли вести з вами конкретні розмови, ми повинні знати, як цього вчили нас древні: хто? коли? скільки? з чиєю допомогою? заради якої мети?
— Я не політик. Може, ви й праві… Але я прошу вірити в мою щирість. Я не знаю всіх тих, хто стоїть за тією групою, яка послала мене сюди, але я знаю, що людина, котра представляє цю групу, досить впливова.
— Це гра в кота-мишки. В політиці все мусить бути обумовлено з самого початку. Політики торгуються, бо для них немає таємниць. Вони зважують, що й почім. Коли вони невміло торгуються, їх, якщо вони представляють тоталітарну державу, повалять, або, якщо вони прибули з парламентських демократій, прокатять на вороних під час наступних виборів. Я радив би вам передати вашим друзям: ми не сядемо розмовляти з вами доти, поки не взнаємо, кого вони представляють, їхню програму, насамперед ідеологічну, і ті плани, які вони мають намір здійснити в Німеччині, заручившись нашою допомогою.
— Ідеологічна програма зрозуміла: вона базується на антинацизмі.
— А якою бачать ваші друзі майбутню Німеччину? Куди вона буде орієнтована? Які лозунги ви запропонуєте німцям? Якщо ви не можете відповісти за ваших друзів, мені було б цікаво почути вашу точку зору.