Стара хвороба
- Автор: Верховень В. M.
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5572-9
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Стара хвороба». Краткое содержание книги:
«Кохання — це стара хвороба, що залишилася в минулому», — так вважала юна турчанка Зулейха, що навчалася у французькому пансіоні Стамбула. І якщо треба вийти заміж із розрахунку, за бажанням батька, — в цьому немає нічого поганого. А щодо кохання, то у шлюбному контракті такої статті не передбачається. Однак з часом Зулейха зрозуміла, як вона помилялася. Проте було вже занадто пізно…
Єнідже… Експрес спізнювався. Вони сиділи під крислатими деревами в кафе поряд зі станцією.
Почало сутеніти.
Юсуф погукав хлопчика — чистильника взуття і звелів йому до блиску начистити щіткою вологі черевики Зулейхи.
Зулейха ще раз заговорила до Юсуфа:
— Експрес, мабуть, ще затримається… Як би вам не запізнитися на потяг до Мерсіна. Та й важкого у мене нічого немає. Мої валізи закине в потяг он той хлопчина…
Юсуф роздратовано сказав:
— Чому ви хочете того, чого я не можу зробити?
— Але ж ви можете залишитися тут один-однісінький у цій безлюдній місцевості.
Юсуф уривчасто розсміявся:
— Не хвилюйтеся… Обов’язково в який-небудь бік буде потяг або знайду машину.
І, ніби бажаючи показати, що йому все одно, в який бік їхати, Юсуф махнув рукою праворуч і ліворуч.
Минуло ще трохи часу, і вдалині замаячив експрес. Тоді Зулейха знову поклала руки на стіл і, звівши голову, шукала очі Юсуфа в зеленому світлі ліхтаря, що стояв перед ними.
— Я хочу вам дещо сказати…
— Справді? То кажіть!
Після невеликої паузи Зулейха промовила зовсім іншим голосом:
— Я вас не зраджувала, Юсуфе…
Вперше, називаючи чоловіка на ймення, вона зашарілася і затремтіла, ніби зробила щось ганебне, але погляд не відвела.
У якусь мить Юсуф, здавалося, повірив їй і радісно й здивовано поглянув на Зулейху. Але це тривало недовго. Він знову насупив брови, блиск в очах згас, і він опустив голову.
— Мені хочеться вам вірити, — сказав він. — Але для тих, хто підчепив цю паскудну хворобу, сумнів — нестерпне страждання.
Локомотив зупинився перед ними. На станції все почало рухатися.
Юсуф підхопив валізи, Зулейха пішла за ним. Розхвильована, вона в темряві не помічала, куди ступає.
Юсуф тримав шапку в руці, на лобі в нього виступила крапелька поту. Він розгублено ще раз оглянув купе Зулейхи і, швидко обтрусивши, повісив її манто, що впало було на підлогу.
Зулейха все ніяк не могла відчинити вікно і попросила допомогти провідника, який проходив мимо дверей купе. Коли скло опустили, потяг повільно рушив.
Юсуф зробив кілька швидких кроків і завмер, опустивши руки.
У горлі в неї стояв клубок, очі щипало від сліз. Ніби злякавшись, що під руку потрапить щось непідходяще, Зулейха не наважилася витерти очі, висунула голову з вікна і підставила лице темряві й вітру.
Продзвенів дзвінок — запрошення до обіду. Цей звук здався Зулейсі закликом струсити з себе тягар темряви, який, здавалося, навалився на неї, і впевненим кроком іти назустріч сяйву нового життя.
Освітленим коридором пройшли дві молоді жінки і чоловік. Зулейха підвелась, увімкнула лампу, довго підправляла розмазану туш перед люстерком, а потім попрямувала у вагон-ресторан.